Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретико-правових аспектів соціального підприємництва.
У розділі 1 «Соціальне підприємництво як юридична та загальносоціальна категорія» досліджено поліаспектність природи соціального підприємництва, трансформацію його ролі у межах різних підсистем соціальної системи, значення розвитку соціального підприємництва для становлення соціальної держави, а також комплекс економічних та соціально-юридичних передумов соціального підприємництва.
Зроблено висновок, що конституційне право людини на заняття підприємницькою діяльністю (яке відноситься до другого покоління прав людини) з урахуванням суспільного розвитку на сучасному етапі трансформувалося у право на здійснення соціального підприємництва, як новітнє право четвертого покоління.
Проаналізовано співвідношення соціального підприємництва з суміжними категоріями. Зокрема, зазначається, що соціальна відповідальність бізнесу та соціальне підприємництво співвідносяться як частина та ціле.
На підставі проведеного аналізу стверджується, що з доктринальної точки зору соціальне підприємництво є комплексним інтерсистемним інститутом, який на сучасному етапі має подвійну соціально-економічну природу. Це знаходить вираз навіть у складності наукового розмежування груп соціальних та економічних прав і свобод людини, які науковцями нерідко розглядаються у нерозривному взаємозв’язку. Зазначається, що як інститут права соціальне підприємництво наразі ще не сформоване, оскільки законодавство України не містить спеціальних норм, які б регулювали порядок здійснення такої діяльності.
У роботі виділяється два типи суб’єктів соціального підприємництва, які мають суттєві відмінності у правовому статусі:
1) створені громадськими організаціями для забезпечення реалізації своєї статутної діяльності (некомерційні);
2) створені іншими юридичними та фізичними особами (комерційні).
Дохід від діяльності перших не може розподілятися між власниками і у повному обсязі спрямовується на реалізацію статутних цілей громадського об’єднання. Такий тип соціального підприємництва збігається з розумінням здійснення підприємницької діяльності громадськими об’єднаннями.
Під другим типом соціального підприємництва (який не виділяється законодавством України), пропонується розуміти таку господарську діяльність, яка, крім реалізації соціальної місії, спрямована також і на отримання прибутку, який розподіляється між власниками у частці, що не перевищує 50%. Така діяльність суттєво відрізняється від діяльності громадських об’єднань, тому можна констатувати, що соціальне підприємництво лише частково співпадає з діяльністю останніх.
У правовій площині під соціальним підприємництвом пропонується розуміти таку господарську діяльність, не менше 50% прибутку якої реінвестується суб’єктом господарювання у реалізацію статутної суспільно корисної мети та(або) спрямовується на здійснення соціальних проєктів.
У розділі 2 «Правове регулювання соціального підприємництва» здійснено системний аналіз законодавства, яке опосередковано регулює соціальне підприємництво в Україні (оскільки спеціальних норм щодо такої діяльності у національній системі права наразі не закріплено), розкриваються суб’єкти та мета соціального підприємництва.
Обгрунтовано, що комерційне соціальне підприємництво може здійснюватися в організаційно-правових формах: приватного підприємства, господарського товариства, кооперативу, а також фізичної особи – підприємця 2-4 груп.
Виявлено, що одним із основних чинників, які принципово відрізняють соціальне підприємництво від підприємництва як такого, – є соціально корисна мета, яка властива усім без винятку соціальним підприємствам (комерційного та некомерційного типу) та фізичним особам – підприємцям.
Пропонується зробити акцент на податкову підтримку суб’єктів соціального підприємництва. Зокрема, доцільним буде встановлення податкових канікул строком на два роки з моменту державної реєстрації соціального підприємства або фізичної особи – соціального підприємця щодо сплати податку на прибуток підприємств та, відповідно, єдиного податку. Після закінчення дворічного строку з моменту державної реєстрації пропонується стягувати з соціальних підприємств податок на прибуток лише в частині прибутку, який не є реінвестованим у статутну соціальну діяльність підприємства та не спрямований на реалізацію громадських (соціальних) проектів. Фізична особа – соціальний підприємець після закінчення дворічного строку з моменту державної реєстрації починає сплачувати єдиний податок у розмірі, який відповідає групі, на якій він зареєстрований. Проте, ліміт його доходу обчислюється за винятком сум, реінвестованих у соціальну діяльність та(або) спрямованих на реалізацію громадських (соціальних) проектів.
