У структурі всіх анемій залізодефіцитні анемії складають приблизно 80,0%.
Згідно з інформацією, яку надає Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України, розповсюдженість анемії становить 1,0% у структурі захворюваності. У Закарпатті розповсюдженість анемії в різні роки варіювала від 980 до 1245 на 100 тисяч дорослого населення.
Однією з основних причин залізодефіцитних анемій є крововтрати із травного тракту, що обумовлені виразковою хворобою, ерозивним гастритом, килами стравохідного отвору діафрагми, пухлинами шлунку та кишківника, неспецифічним виразковим колітом. Окрім класичних факторів ризику залізодефіцитних анемій існують і не класичні, до яких можна віднести і клімато-географічні фактори, такі як висота проживання над рівнем моря.
Дисертаційна робота присвячена вирішенню надзвичайно актуального наукового завдання – підвищенню ефективності лікування хворих на лімфопроліферативні захворювання із залізодефіцитною анемією при ураженні езофагогастродуоденальної зони, що проживають у різних висотних умовах, шляхом вивчення взаємозв’язків між клінічним перебігом, динамікою показників гемоглобіну, еритроцитів, сироваткового заліза та феритину.
Для досягнення поставленої мети в дослідження включено 80 хворих на множинну мієлому та дифузну В-великоклітинну лімфому з ураженням езофагогастродуоденальної зони, що проживали у гірських та низинних районах Закарпаття та приймали курси хіміотерапії згідно основного захворювання.
Завдання дослідження базувалися на системному підході, були комплексними та адекватними меті роботи. Обсяги проведеного дослідження забезпечили отримання достовірних результатів: наявність супутньої патології у вигляді уражень езофагогастродуоденальної зони у хворих на залізодефіцитну анемію розширює і обтяжує клінічні прояви у хворих на лімфопроліферативні захворювання. З’ясовано, що особливості клінічного перебігу залізодефіцитної анемії у хворих з лімфопроліферативними захворюваннями при ураженні езофагогастродуоденальної зони обумовлені адаптацією до гіпоксії залежно від місцевості проживання жителів Закарпаття. Ураження езофагогастродуоденальної зони у хворих на множинну мієлому та дифузну В-великоклітинну лімфому, що мешкають у низинних районах Закарпаття клінічно вірогідно частіше проявляються ознаками ГЕРХ (у 90,0% хворих), гастритом (у 57,5% пацієнтів) та виразковою хворобою (у 26,3% обстежених). При цьому, вираженість клінічних симптомів ураження ЕГДЗ прямо залежить від інфікування H.pylori, що має місце у 70,0 % пацієнтів (р<0,05) без достовірної різниці між мешканцями різних висот. У хворих на лімфопроліферативні захворювання з ураженням езофагогастродуоденальної зони залізодефіцитна анемія проявляється більш вираженими симптомами анемічної гіпоксії, ознаками сидеропенічного синдрому та метаболічної інтоксикації. Так, ендоскопічно ураження слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони відповідають ГЕРХ та хронічному хелікобактер-асоційованому гастриту із різним ступенем ерозивно-виразкових уражень, з більшою частотою серед хворих, що мешкають у низинних районах проти хворих із високогір’я (70,0% проти 50,0%). При цьому, пряма залежність між інфікуванням H.pylori та вираженістю анемічної гіпоксії (r=0,90; р<0,01) та сидеропенічним синдромом (r=0,80; р<0,01). Встановлено, що запропонована комплексна терапія із включенням препаратів заліза та ребаміпіду, а також антихелікобактерної терапії протягом трьох тижнів позитивно впливає на динаміку клінічних проявів залізодефіцитної анемії та нормалізацію показників рівня гемоглобіну, еритроцитів, заліза та феритину як у хворих з множинною мієломою так і з дифузною В-великоклітинною лімфомою з ураженням езофагогастродуоденальної зони. Однак, у хворих, що проживають у гірських районах показники рівня гемоглобіну, еритроцитів, заліза та феритину після проведеного лікування достовірно вищі, ніж у жителів низинних районів (p<0,001), що веде до більш швидкого достовірного (р<0,05) зменшення проявів анемічної гіпоксії та сидеропенічного синдрому.
Результати нашого дослідження переконливо довели, що поєднання базисної терапії ЗДА з антихелікобактерною терапією на тлі цитостатичної терапії оптимізує план ведення хворих з коморбідною патологією та покращує прогноз перебігу захворювань.
