Дисертаційна праця присвячена комплексному дослідженню еволюційних процесів взаємовідносин Україна – НАТО в історико-безпековому аспекті у 1991–2019 рр., закономірностей, основних тенденцій та специфіки складного переходу від співпраці до стратегічного партнерства шляхом визначення й аналізу рубіжних віх і оптимізації параметрів взаємодії та перспектив з урахуванням становлення новітньої системи облаштування світоустрою. Показано, що вступ України до Альянсу є безальтернативним в умовах сучасної міжнародної та регіональної ситуації і знаменуватиме новий історичний етап у динамічному розвитку співробітництва України і Північноатлантичного договору в інтересах національної й регіональної безпеки, стабільності в Європі та світі. Стає очевидним, що в умовах тимчасової окупації Криму Росією, війни на Донбасі, а згодом розв’язання РФ повномасштабного вторгнення в Україну запропонована наукова тема набуває особливої актуальності.
Авторська концепція історіографії теми складає два етапи: перший – початок 1990 х – кінець 1990-х рр. та другий – початок 2000-х років – до наших днів. При цьому зауважимо, що порушена проблема ще не була предметом цілісного окремого дослідження. У праці закцентовано, що вона знайшла частковий розгляд в історичній науці, і саме з цих міркувань у найближчій перспективі роль й місце взаємодії Україна – НАТО, особливо з врахуванням російсько-української війни, потребуватиме подальшого вивчення.
Сучасні відносини України з НАТО спираються на ухвалені інституційно-правові основи, пройшли нелегкий шлях в рамках програми «Партнерство заради миру», Хартії про особливе партнерство, інших форматів співробітництва до узаконення євроатлантичного курсу в Конституції України. Встановлено, що взаємовідносини Альянсу з Україною набули інтенсивності після Помаранчевої революції, Революції гідності та особливо російсько-української війни. Наукова новизна праці полягає в тому, що в українській історіографії запропоновано власну авторську періодизацію взаємин України з НАТО сучасності. Основні складові розвитку українсько-натовських відносин складають шість етапів, а саме: перший: 1991–1997 рр.; другий: 1998–2000 рр.; третій: 2001–2004 рр.; четвертий: 2004–2009 рр.; п’ятий: 2010–2019 рр.; шостий: 2019–2021 рр. Зазначимо, що хронологічно означені періоди окреслено схематично, адже історико-політичні події еволюції відносин Україна–НАТО упродовж досліджуваного періоду виступають пізніше або раніше на кілька років. Упродовж усієї історії розвитку взаємовідносин України і НАТО відбувалася еволюція їх змісту й форм, нормативно-правового забезпечення діяльності відповідно до вимог й запитів часу.
Дослідження процесу становлення відносин України та НАТО в історико-безпековому контексті у період 1991–2019 рр. проведене на сучасних науково-методологічних і джерелознавчих засадах переконливо стверджує, що співробітництво посилилось. Автор обґрунтовує своє власне бачення теми на достатньому забезпеченні історичними матеріалами. Комплексно досліджено проблему взаємовідносин України – НАТО, еволюцію співробітництва та питання безпеки в історико-безпековому аспекті, доведено, що у цьому контексті за нинішніх умов взаємодія між ними підпорядковується насамперед потребам максимального зміцнення обороноздатності Української держави, реформування її Збройних сил та інших силових та оборонних структур країни, відповідності до стандартів організації, пошуку більш ефективних гарантій національної безпеки та відновлення територіальної цілісності держави.
На думку автора, взаємодія між Україною й Організацією Північноатлантичного договору у військово-безпековій площині має такі основні складові, а саме: військово-політичний діалог та військово-технічне практичне співробітництво. Перша забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях та є ключовим елементом взаємодії у сфері відносин України з НАТО. Друга – здійснюється відповідно до регламенту Річних національних програм співпраці Україна – НАТО, що розробляються на кожний рік, їхньою метою є в основному удосконалення систем стратегічної та оборонної галузей, підвищення рівня взаємосумісності ЗСУ з силами Альянсу, питання трансформації оборонних реформ тощо. Обговорення питань щодо безпеки та обороноздатності є важливим етапом, що дозволяє взаємно обмінюватися досвідом та знаннями, в результаті можуть бути розроблені більш ефективні заходи для забезпечення безпеки в регіоні та визначені пріоритетні напрямки розвитку співпраці, розраховані в подальшому спільні стратегічні плани та заходи для їх реалізації. Дослідження та аналіз джерел дозволяють дійти до висновку, що консультативний механізм НАТО призначений насамперед для збереження європейської безпеки, він також працює у боротьбі з кризою за межами Альянсу.
