Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, у якому комплексно розглядається питання кримінальної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування, які здійснюють нотаріальні дії. Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності є багатоаспектною проблематикою, суспільно небезпечні наслідки протиправних діянь відображаються у різних сферах життя, отже потребують сегментного дослідження. Особливістю органів місцевого самоврядування як суб’єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб’єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. В умовах правового режиму воєнного стану органи місцевого самоврядування наділяються додатковими повноваженнями, що координують діяльність спрямовану на реалізацію законних прав і інтересів громадян. У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені ст. 37 Закону України «Про нотаріат» вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов’язані сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.
Наведене, а також ряд інших аспектів діяльності нотаріату в Україні засвідчують актуальність і своєчасність теоретичного опрацювання питань кримінальної відповідальності посадових осіб органів місцевого самоврядування, що здійснюють нотаріальні дії.
Структура роботи складається з трьох розділів і обумовлена необхідністю здійснення наукового аналізу історико-правового розвитку кримінальної відповідальності осіб, що вчиняли нотаріальні дії; надання кримінально-правової характеристики злочинів, які вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, які здійснюють нотаріальні дії в сучасній Україні; детального висвітлення проблематики, пов’язаної із заходами кримінально-правового характеру, що застосовуються до вказаних посадових осіб.
У першому розділі роботи проводиться системний аналіз історичного досвіду регламентації кримінальної відповідальності осіб, що здійснювали нотаріальні дії, а також розкрито стан наукової розробки кримінально-правової охорони нотаріальної діяльності в доктрині кримінального права.
Здійснено історичний огляд діяльності з ознаками нотаріальної діяльності, починаючи з часів Русі. Наголошено, що органи нотаріату на території сучасної Україні за часів Київської Русі зобов’язані своїм становленням перш за все економічним процесам – розширенню торговельної діяльності та збільшенню обігу в галузі торгівлі. Усна форма правочину вже не відповідала потребам часу. Заповнити ж потребу в складанні документів у письмовій формі змогли так звані дяки та піддячі. Разом із тим, протореєстраційні дії приказних дяків із великою натяжкою можна назвати нотаріальними, зауважено, що виокремлення такого виду діяльності було пов’язано з чітко оформленим бажанням держави взяти під контроль і саме здійснення вказаних дій, і зберігання цих документів.
Щодо інституту майданних піддячих виділено ряд ключових моментів. Так, із одного боку інститут піддячих функціонував як недержавне утворення, хоча мали місце постійні намагання взяти його під державний контроль. Отже можлива протиправна діяльність не спричиняла шкоди авторитету держави, як, наприклад, у випадку «лихоїмства» з боку суддів або інших урядників. Крім цього, система оплати майданних протонотаріальних послуг була по своїй суті організована за принципом «кормління». Система ця була започаткована ще Руською Правдою та знайшла подальший розвиток на Московщині. При «кормлінні» за тогочасної системи суспільних відносин була відсутня сама криміноутворююча основа для службового злочину, оскільки навіть та «кривда», яку заподіював намісник підвладному людові, могла стати підставою лише для приватного позову. У разі ж занадто високої ціни на послугу майданного піддячого клієнт за ринковим принципом міг звернутися до іншого піддячого чи, навіть, до іншого їхнього об’єднання. Таким чином підкуп піддячого видається малоймовірним і позбавленим сенсу, утім, за виключенням окремих ситуацій. І ситуації ці пов’язані зі складанням підроблених документів, які час від часу мали місце, що знайшло своє відображення в матеріалах тогочасної правозастосовчої практики.
Ключові слова: зловживання службовим становищем, посадова особа органів місцевого cамоврядування, кримінальна відповідальність, нотаріальні дії, спеціальний суб'єкт кримінального правопорушення, суб'єкти уповноважені на вчинення нотаріальних дій.
