Бондаренко Л. А. Особливості сімейного туберкульозу в умовах Сумської області

У Індуських писемних пам’ятках повідомлялося про заборону вступати у сімейні відносини з особами, у яких виявлені ознаки захворювання, подібного до туберкульозу. Проте з кінця 80-х років минулого століття зафіксовано ріст захворюваності на туберкульоз легень і позалегеневий туберкульоз у країнах усіх континентів, особливо у країнах, що розвиваються. На превеликий жаль поміж цих країн опинилася і наша держава. ВООЗ вимушена була проголосити туберкульоз глобальною проблемою світового масштабу і зафіксувати епідемію цієї хвороби. Особливостями епідеміологічної ситуації з туберкульозу в Україні є збільшення захворюваності на поширені форми інфекції, ріст резистентності мікобактерій туберкульозу до антибактеріальних препаратів, значні міграційні процеси співвітчизників і закордонних громадян. Окрім первинної стійкості мікобактерій, яка знаходиться на рівні 30–35 %, поширюється тенденція до розвитку вторинної резистентності, за типом мультирезистентності, яка спостерігається на тлі антибактеріальної терапії після 5–6 місяців лікування у 45–65 % хворих. Особливо потрібно зазначити, що ефективність лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз не досягає 60 %, а в Україні вона не перевершує 40–45 %. За рекомендаціями ВООЗ з метою призупинення подальшої інтенсифікації резистентності такі хворі за Протоколом МОЗ мусять переводитися і переводяться на паліативне лікування, яке має проводитися в амбулаторних умовах. Найбільш турбує перебування таких хворих у сімейних умовах, де відбувається більш тісний контакт з членами сім’ї і відповідними наслідками. Уряд запропонував Концепцію Загальнодержавної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018–2021 роки. З огляду на це наше дисертаційне дослідження присвячене вивченню особливостей діагностики і ефективності лікування саме цієї форми туберкульозу, що може вплинути на всі ланцюги епідемічного процесу при туберкульозі. Провідними ланцюгами в епідемічному процесі переважають джерело туберкульозу, яким залишається хворий на сухоти, хоча можуть бути і деякі домашні тварини. Другою ланкою цього процесу залишаються шляхи передачі інфекції, які в умовах домашнього осередку туберкульозу грають надважливу роль, особливо в разі наявності збудників мультирезистентного типу. Постійне морально-психологічне навантаження та економічні негаразди значно послаблюють імунний статус контактерів і робить їх сприйнятливими до інфекцій взагалі, а до туберкульозу – зокрема. Особливості діагностики туберкульозу сімейного типу нами висвітлені попередньо. Тож дана праця переважно зосереджує увагу на ефективності лікування сімейного туберкульозу. У процесі дослідження ми вивчили дві групи хворих, які відносилися до цієї форми туберкульозу: – група порівняння – це хворі, які виявлені першими за даною адресою і стали джерелом туберкульозу, «заснувавши» таким чином осередок туберкульозу, який ми вважаємо за доцільне іменувати «осередком сімейного туберкульозу»; – основна група складалася з осіб, які мешкали сумісно з хворою особою (джерелом туберкульозної інфекції), – і виявилися контактерами. Оскільки у глобальному вимірі туберкульоз залишається основною причиною смертності дорослого населення поміж усіх інфекційних захворювань разом узятих, актуальність вивчення особливостей саме сімейного туберкульозу є незаперечною. Метою дослідження було встановити особливості і ефективність діагностичного процесу джерел туберкульозу та контактерів, порівнявши їх тривалість, яка, на нашу думку, може суттєво вплинути на початок лікування та дослідити ефективність лікування цієї групи хворих з наступними рекомендаціями щодо профілактичного впливу на певні ланки епідемічного процесу, поміж яких особливості лікування хворих – джерел туберкульозу та особливості лікування контактерів, разом з тим узгодити відношення до хірургічних методів лікування та термінів їх застосування. Встановлено, що джерела інфекції при сімейному туберкульозі у 42,6 % хворих були носіями мультирезистентних мікобактерії туберкульозу, а контактери мали такі збудники у 39,4 % (p = 0,074). Отже, різниця у частоті таких збудників не є достовірною, що може свідчити за їхнє тотожне походження. Нами встановлено, що туберкульозний процес верифікувався між осіб – джерел туберкульозу головним чином (73,3 %) після 20 днів обстеження, а у контактерів (84,6 %) – до 10 днів. Звідси у значній мірі і різниця в ефективності лікування. З метою зменшення тягаря туберкульозу в нашій країні діють 5 законів України, 3 розпорядження Кабінету міністрів, 23 Накази Міністерства охорони здоров’я України, та 44 Міжнародні рекомендації щодо профілактики, діагностики та лікування хворих на туберкульоз, але темпи зменшення захворюваності і хворобливості бажають кращого, що підтверджується даними ВООЗ, за якими у нашій країні недовиявляється щорічно біля 25 % нових хворих. Особлива роль у цьому ланцюгу епідемічного процесу належить сімейному туберкульозу. Вивченню деякої частки причин такого положення присвячене виконане нами дослідження.