Дисертація присвячена комплексному дослідженню кримінально-виконавчих засад ресоціалізації засуджених в місцях несвободи України. У роботі обґрунтовано низку положень і висновків, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної науки, а також діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Вивчення спеціальних навчально-методичних та наукових джерел в контексті предмету дослідження надало підстави з’ясувати, що проблематика кримінально-виконавчих засад ресоціалізації засуджених в місцях несвободи ДКВС України розроблена недостатньо повно, адже вчені переважно розглядали діяльність всієї кримінально-виконавчої системи України із позицій кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінології, психології та педагогіки. Зважаючи на це, актуалізовано необхідність законодавчого удосконалення низки проблемних питань, пов’язаних із застосуванням до засуджених в місцях несвободи засобів їх ресоціалізації. Розкрито стан та методологію наукового дослідження ресоціалізації засуджених в місцях несвободи ДКВС України.
Дослідження поняття та змісту кримінально-виконавчих засад ресоціалізації засуджених в місцях несвободи надало можливість виокремити не лише їх етапи і стадії, а й запропонувати авторську дефініцію кримінально-виконавчих засадам ресоціалізації засуджених в місцях несвободи України – це вихідні нормативно-керівні та інституціональні положення спрямовані на реалізацію комплексу заходів кримінально-виконавчого характеру що застосовуються до засуджених, в залежності від індивідуальних особливостей кожного, і направлені на свідоме їх відновлення в соціальному статусі повноправного члена суспільства та забезпечують реальну можливості повернення засуджених до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя після звільнення з місць несвободи.
Проведений аналіз міжнародного досвіду ресоціалізації засуджених в місцях несвободи показав необхідність створення відповідних соціальних служб, залучення неурядових, громадських структур або напівдержавних утворень, діяльність яких має фінансуватися і контролюватися державою, та бути спрямована на розроблення і реалізацію конкретних соціальних програм, надання соціальної допомоги, як в період відбування засудженим покарання так і після його звільнення, необхідної для свідомого відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства та повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя. Оцінюючи досліджений нами міжнародний досвід ресоціалізації засуджених, одним із шляхів вирішення даної проблеми ми бачимо у використанні позитивного досвіду функціонування пенітенціарної системи країн, які досягли значних результатів в питаннях реалізації міжнародних стандартів поводженння з засудженими та їх ресоціалізацї. Обґрунтовано необхідність створення та реалізації спеціальних освітніх програми, як для дорослих так і для інших категорій засуджених за прикладом більшості європейських країн Норвегії та США.
Проаналізовано генезис правового регулювання та інтеграційних зв’язків ресоціалізації засуджених в місцях несвободи, що надало можливість встановити, що на різних етапах трансформації вітчизняної кримінально-виконавчої системи в пенітенціарну нового європейського зразка, здатної реально забезпечити повернення засуджених до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві більшість внесених нормативно-правових актів та змін, як і ряд концепцій та стратегій, не надали очікуваних результатів, причиною чому є ряд об’єктивних чинників, у тому числі політичного, економічного, соціального та ін. характеру.
