Тішин М. В. Забезпечення прокурором допустимості фактичних даних, зібраних за результатами проведення слідчих (розшукових) дій. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Львівський державний університет внутрішніх справ, Львів, 2024 р.
Дисертація є першим за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року спеціальним дослідженням забезпечення прокурором допустимості фактичних даних, зібраних при проведенні С(Р)Д, включаючи НС(Р)Д.
Забезпечення прокурором допустимості фактичних даних, зібраних при проведенні С(Р)Д, включаючи НС(Р)Д, – у дисертації розглянуто на основі аналізу наявних досліджень цієї проблематики, аналіз яких продемонстрував, що більшою мірою ці дослідження торкаються концептуальних питань повноважень прокурора у кримінальному провадженні, а також загальні питання прокурора як суб’єкта доказування. Специфіка повноважень прокурора щодо забезпечення допустимості фактичних даних, зібраних за результатами проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, розглянута у окремих працях і охоплює питання: повноважень прокурора у контексті допустимості доказів; визнання прокурором доказів недопустимими; повноваження прокурора щодо забезпечення законності прийняття рішення про проведення, проведення С(Р)Д та НС(Р)Д.
Проаналізовано концепцію допустимості доказів з урахуванням судової практики, зокрема Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Доведено, що для беззаперечного застосування в Україні підходу ВП ВС від 31.08.2022 року у справі № 756/10060/17 стосовно оцінки впливу процесуальних порушень виключно на права людини необхідно закріпити такі правила саме у КПК України, бо імперативна норма ст. 86 КПК України натепер перешкоджає його застосуванню. Аргументовано, що загальна справедливість судового розгляду критерій або умова допустимості доказів не може бути використана, адже у рішеннях ЄСПЛ про таку оцінку йдеться не у розумінні, що отримані незаконним шляхом докази стають допустимими, а про те, що їх впливу на загальну справедливість провадження не було або він був незначним; а правила допустимості доказів є питаннями регламентації національного права.
Виокремлено специфіку забезпечення прокурором допустимості фактичних даних в порядку надання міжнародної правової допомоги (коли запитуючою державою є Україна). Вона полягає у забезпеченні дотримання загальних та додаткових критеріїв допустимості доказів у процесі підготовки запиту та після отримання відповіді на запит. Зокрема, у процесі підготовки запиту перевіряють належний суб’єкт, форму та зміст запиту; після отримання відповіді на запит перевіряються: дотримання процесуального порядку скерування запиту та відповіді на запит; компетенцію органу виконання запиту. Крім того, надається оцінка дотримання засад справедливого судочинства, прав людини і основоположні свободи, з урахуванням у тому числі і міжнародних звітів щодо стану прав людини у запитуваній державі та перевірка, чи використовуються докази саме у тому кримінальному провадженні, якого стосувався запит, а якщо ні – то чи запитуваною стороною погоджено використання цих доказів і у якому обсязі.
Наголошено, що у аспекті забезпечення належної правової процедури відкриття матеріалів для забезпечення допустимості доказів прокурор має повноваження: повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування або доручити це здійснити слідчому; правильно визначити обсяг матеріалів, які будуть надаватися для ознайомлення; надати доступ до матеріалів досудового розслідування; отримати письмове підтвердження про ознайомлення або про добровільну відмову від ознайомлення; у разі зволікання з ознайомленням або непідтвердження ознайомлення – звернутися з клопотанням до слідчого судді (у порядку ч. 10 ст. 290 КПК України).
