Системний аналіз освітнього середовища крізь призму перспектив підвищення рівня його ефективності дає підстави для твердження, що акцентованість на формальних, методичних і кількісних аспектах освітнього середовища стає на заваді розумінню змістовних, методологічних і якісних пріоритетів, а превалювання в освітній процесуальності формальних та кількісних ресурсів і засобів не гарантує досягнення змістовної та якісної мети. З цієї причини актуалізується необхідність добудови формальних функціонально-інструментальних опцій освітнього середовища сучасності пріоритетами змістовними і якісними, когерентними місії, покликанню, призначенню освіти.
Концептуалізовано висновок, згідно з яким належна змістовна і якісна забезпеченість освітнього середовища не повинна підміняти собою і досягатися за рахунок ресурсного забезпечення освіти, недостатній рівень якого робить примарними перспективи реалізації на практиці змістовного і якісного потенціалу освітнього середивища. Таким чином, імперативом ефективності освітнього середовища постає єдність його форми та змісту: гармонійність такого симбіозу і взаємопотенціююча дія його інструментально-функціональних компонентів визначає як поточний рівень ефективності освітнього середовища, так і перспективи його еволюціонування.
Отримало подальший розвиток положення, відповідно до якого ефективність освітнього середовища віддзеркалює співвідношення результату (ефекту) освітнього процесу та ресурсів, витрачених на його досягнення. Ефективність освітнього середовища на процесуальному, результуючому та ресурсному рівнях визначається комплексною взаємодією світоглядних, змістовних, особистісних, організаційних та технологічних умов (факторів).
Обґрунтовано пріоритетність значення суб’єктного статусу освітнього середовища для перспектив його ефективності: від освітнього середовища очікують не безапеляційного слідування у фарватері тенденцій, притаманних конкретній епосі й конкретному суспільству, а кваліфікованого осмислення небезпек і формулювання аргументованих пропозицій щодо виходу з кризових ситуацій і подолання негативних тенденцій. Саме фактор обмеженої, часткової) суб’єктності освіти призводить до рефлексійної деморалізації і аналітичного розфокусування теоретико-концептуального супроводу якісних і цільових аспектів функціонування освітнього середовища.
Уточнено змістовну демаркацію місій та візій закладів вищої освіти: якщо місії віддзеркалюють покликання, призначення, вектори і преференції розвитку закладів вищої освіти, то візії пов’язані з позиціонуванням, яке конкретизується в цільових пріоритетах і набуває прикладного втілення у форматі освітніх програм.
Концептуалізовано висновок із приводу того, що ефективність освітнього середовища значною мірою визначається ефективністю мислення й світогляду, культивованого освітнім середовищем. Більше того, від якості й ефективності мислення істотно залежать перспективи як особистісного, так і суспільного розвитку загалом.
На підставі компаративного аналізу з’ясовано, що в контексті потреб суспільства знань і наукової функції університету пріоритетного значення набуває фактор інтелекту як якісної сукупності пізнавальних ресурсів та ефективності мислення загалом і його наукових опцій зокрема. Саме генерування і капіталізація інтелекту постає тієї місією, яка безвідносно до місійних і візійних відмінностей набуває універсального значення для університетів як репрезентантів топ-рівня освітнього середовища.
Увиразнено концептуальний підхід, згідно з яким позиціонування університету як професійного, культурного і дослідницького центру визначає триєдину цілісність тих завдань, що стоять перед системою університетської освіти: здійснення професійної підготовки, освіти людини і підготовки її до дослідницької діяльності. Взаємозумовленість і взаємопотенціювання цих завдань зумовлюють інтелектуальну атмосферу й сам дух університетської освіти. Двоми ключовими складовими, як втілюють сутнісну специфіку місії університету як соціальної інституції, є, по-перше, ретрансляція знань як передумова й запорука соціокультурної спадкоємності людства, по-друге, наукове дослідження як віддзеркалення цілепокладаючої специфіки цивілізації і динаміки її смислової та значеннєвої еволюції.
