Прискорення суспільних і соціокультурних трансформацій
постіндустріального зразка, ущільнення географічного і політичного
простору внаслідок суперечливого і багатовимірного процесу глобалізації
актуалізує проблему освітньої мобільності в її багатоманітних проявах і
формах. Мотиви, спрямованість та наслідки освітньої мобільності в
означених контекстах перетинаються з проблематикою політичної та
економічної міграції. Це обумовлює актуальність постановки цієї суспільно
значущої проблеми як у теоретичній, так і в практичній площинах.
Постіндустральна науково-технічна еволюція відкриває нові горизонти
освітньої мобільності, яка стає невід’ємною складовою світового суспільства,
в контекстах якого формуються нові відносини між агентами та адресатами
освітніх послуг, відбувається переструктурування освітнього простору.
Дистанційна освіта також змінює традиційні уявлення про освітню
мобільність у опціях простору й часу.
Особливо актуальним таке дослідження є для України, де
розгортаються євроінтеграційні процеси, але все ще приділяється
недостатньо уваги європейській соціалізації української молоді, а освітня
політика латентно підпорядковується тенденціям світових міграційних
потоків: з півдня – на північ, зі сходу – на захід, що особливо загострюється в
часи війни з Росією. Критичне осмислення функціонального потенціалу
освітньої мобільності не тільки у світових, а й у національних контекстах
сприятиме більш ефективному використанню тих можливостей, які відкриває
ущільнення глобалізованого освітнього простору, мінімізуючи при цьому
ризики і небезпеки.
Основні проблемні лінії дослідження спираються на евристичні ідеї
вітчизняних та зарубіжних авторів, зокрема тих публікацій, які торкаються
феномену освітньої мобільності як у її перспективному баченні, так і в
ретроспективі. Тут насамперед варто назвати фундаментальні дослідження
Київської та Харківської шкіл філософії освіти. Це праці В. Андрущенка,
Л. Горбунової, В. Кременя, М. Култаєвої, В. Лугового, В. Огнев’юка,
М. Михальченка, С. Пролеєва, Н. Радіонової, Д. Свириденка, М. Триняк та ін.
Особливо потрібно відзначити внесок щодо розробки цієї проблематики на
матеріалі глокалізаційних процесів, зроблений С. Клепком, О. Романенко,
З. Самчуком та ін. Інституційні умови реалізації освітньої мобільності
аналізуються у працях М. Бойченка, Н. Бойченко, В. Сагуйченко та ін. Для
цього дослідження принципове значення мали праці, присвячені аналізу
європейських універсальних цінностей та їхня репрезентація в українській
національній ідеї, а також дослідження національно-патріотичного виховання
в умовах війни та миру. Це праці А. Карася, В. Мосейчука, М. Поповича,
О. Гомілко та ін. Критичний аналіз Болонського процесу та зазначеної в
ньому перспективи мобільності в західних контекстах у дисертації
аналізується на матеріалі праць К. П. Лісмана, Р. Д. Прехта, М. Роша та ін.
Багатовимірність феномену освітньої мобільності зумовила
застосування в дисертації деяких матеріалів, що містяться в сучасних
педагогічних, психологічних, соціологічних, політологічних та
культурологічних дослідженнях.
Метою дисертації є системний філософсько-освітній аналіз ризиків і
перспектив освітньої мобільності на основі міждисциплінарного підходу до її
сучасних репрезентацій у національному і глобальному просторах. Це
передбачає розв’язання ряду завдань, спрямованих на визначення
амбівалентного потенціалу освітньої мобільності, її ролі в сучасних моделях
життєтворчості, встановлення чинників її прискорення та сповільнення в
Україні та світі, а також з’ясування місця цього феномену в соціокультурних
трансформаціях сучасного соціуму.
Розкривається поліаспектність та амбівалентність проявів освітньої
мобільності, показано її потенційні ризики, ілюзіогенний потенціал і реальні
перспективи, виявлено інституційні та антропологічні передумови освітньої
мобільності, здійснено аналіз історичних праобразів сучасної освітньої
мобільності, визначено специфіку концептуалізації освітньої мобільності в
опціях світового суспільства та в контекстах глокалізації, з’ясовано шляхи
координації між глобальними орієнтирами освітньої мобільності та
національними пріоритетами освітньої політики.
Стратегія дослідження передбачає застосування на комплементарних
засадах методології феноменологічного аналізу і філософської герменевтики,
необхідних як для з’ясування як феномену освітньої мобільності, так і для
визначення семантичного наповнення цього концепту та горизонтів його
інтерпретації. Для аналізу історичних праобразів освітньої мобільності
виникла потреба широкого застосування методології історичної
реконструкції та історичної компаративістики, а також методологічної
стратегеми «одночасної неодночасності» Райнгарта Козеллека.
