Проблема взаємовідносин «людина-тварина» історично мала значний вплив на формування культурних норм, етичних підходів та соціальних практик. Від епохи античності до сучасності ці відносини еволюціонували, зазнаючи впливу різних філософських, релігійних та наукових концепцій. У сучасному світі, де екологічні виклики стають все більш актуальними, питання про відносини між людьми та іншими живими істотами набуває нового значення, вимагаючи кардинальних змін.
В результаті аналізу, проведеного в ході дослідження, було з'ясовано, що в аспекті «людина-тварина» найбільш поширеною світоглядною концепцією від часів Античності був антропоцентризм. Тварина від людини в той час відділялась за критеріями відсутності душі, чуттів, почуттів та свідомості, когнітивних функцій. За останні два століття наука повністю спростувала таке розмежування, довівши тим самим суб’єктність тварини. Взаємовідносини між людиною та твариною пройшли значну еволюцію від часів Кам’яної доби до Новітнього часу. Зміни в нашому сприйнятті тварин, які відбулися протягом історії, спіралеподібно розвивались від сприйняття тварини як суб’єкта, конкурента та опонента до безособового обожнення та міфологізації, а далі через розвінчання та знецінення – до використання тварини в якості об’єкту, ресурсу. І тепер вже через наукове пізнання ми є свідками нового етапу суб’єктивізації тварин, коли вони знову сприймаються людиною як розумні та емоційні істоти, партнери, які заслуговують на повагу і захист. Цим пояснюється стрімкий розвиток протягом другої половини ХХ – початку ХХІ століть концепцій благополуччя тварин, прав тварин тощо.
Шосте масове вимирання призводить до жорсткої кризи антропоцентризму, оскільки ця пануюча парадигма через нехтування інтересами природи призвела до швидкого антропогенного скорочення біорізноманіття. В дослідженні з’ясовано, що
на поточний момент погляд людства на взаємовідносини людини і тварини в основному складається з трьох концепцій: класичного антропоцентризму, як найбільш потужного концепту попередніх століть, сучасного антропоцентризму у вигляді антропоморфізації та третього важливого напрямку – екологізму у формах екоцентризму та біоцентризму. В результаті проведеного аналізу доведено, що екологізм виглядає найбільш перспективним напрямком, оскільки заснований на сучасних наукових знаннях та дозволяє гармонійно поєднувати суб’єктність людини, суб’єктність тварини та суб’єктність екосистем, що створює можливість для збереження не лише окремих особин тварин, а і біогеоценозів у їх гармонійній цілісності.
Суб’єктивізація тварин потребує створення нового підрозділу екоантропології – зооантропології, яка має потенціал окремої дисципліни, оскільки на відміну від «об’єкт-суб’єктної» екоантропології є «суб’єкт-суб’єктною», а отже більш багатофакторною.
Завдяки дослідженню історичної динаміки взаємовідносин «людина-тварина» з'ясувано, наскільки глибоко взаємовідносини між людиною та тваринами вкорінені в нашу колективну свідомість, як вони відображають наші цінності, уявлення та переконання, а також наскільки вони змінювались відповідно до екологічних, соціальних та культурних трансформацій. Було виявлено, що наші взаємовідносини з тваринами впливають не лише на тварин, але й на саме людське суспільство. Це охоплює все від нашого самоусвідомлення до питань співіснування з іншими видами на нашій планеті. Було визначено, що розвиток суспільної свідомості, яка бере до уваги екологічні кризи, включаючи шосте масове вимирання тварин, призводить до значної переоцінки нашого ставлення до тварин і природи в цілому. Дедалі більше людей усвідомлюють самоцінність природи і тварин, а також те, що людина – це лише частина біосфери, а не її володар, і що наші дії мають важливі наслідки для інших форм життя на планеті. В цьому контексті, наші вчинки та рішення, як окремих осіб, так і суспільства, мають бути сповнені цим більш інклюзивним і голістичним поглядом на світ, що має знайти своє відображення в освіті, науці та соціокультурній діяльності.
Дослідження розвитку зоопарківської справи дозволило виокремити ключові етапи в історичному розвитку зоопарків: від приватних звіринців до сучасних центрів збереження біорізноманіття, центрів науки та освіти. Вони відображають важливі зміни в сприйнятті тварин та ролі зоопарків в суспільстві. Такий аналіз може бути корисним для формування стратегій розвитку зоопарків в майбутньому, зокрема, з огляду на посилення ролі в збереженні біорізноманіття і впровадження все більш суворих стандартів благополуччя тварин. Також це дає цінний потенціал для наукових досліджень у даній сфері, оскільки окреслюється важливий контекст для розуміння проблем і викликів, які стоять перед сучасними зоопарками.
Сучасні зоопарки відіграють все більш значущу роль у боротьбі з втратою біорізноманіття. Ця роль набуває особливої ваги в контексті шостого масового вимирання.
