У дисертації шляхом проведеного аналізу теоретичних положень кримінально-правової науки та юридичної практики застосування кримінально-правових норм, ознакою яких є наруга вирішується науково-практичне завдання, що полягає у виокремлені можливих шляхів та пропозицій щодо вдосконалення тих кримінально-правових норм, ознакою яких виступає наруга, а також у подальшій розробці та вдосконаленні вже існуючих положень теорії кримінального права та закону про кримінальну відповідальність.
Зокрема, обґрунтована необхідність закріплення кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, ознакою яких є наруга в умовах воєнного стану. Зроблено висновок про необхідність криміналізації наруги над офіційними символами Європейського союзу, Організацій Об’єднаних Націй та НАТО. Висунуто обгрунтовану пропозицію про криміналізацію наруги над місцем вшанування пам’яті про померлу особу (місцем, де відсутнє тіло/оснатки померлої особи або її прах, але яке має значення для людей, які вшановують пам'ять про таку особу).
Удосконалено положення про те, що поняття «осквернення/оскверняти» в диспозиції ст. 297 КК України є більш доцільним, оскільки зазначене поняття охоплює як дії, які характеризуються поняттям «наруга» згідно словників української мови, так і дії, які утворюють об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 297 КК України та дії, які закріплені у Законі України «Про поховання та похоронну справу». Удосконалено твердження, що в назві та диспозиції кримінального правопорушення, передбаченого ст. 338 КК України поняття «зневага/зневаження» є більш доцільним. Поняття «зневага» є протилежним за значенням поняттям поняттю «повага». В Конституції України закріплено обов’язок громадян виявляти шану державним символам України, тобто поважати їх. За таких умов було б доцільним в назві та диспозиції статті 338 КК України – кримінально-правової норми, яка встановлює відповідальність за невиконання цього обов’язку також використовувати одно корінний термін «зневага».
Розвинуто положення щодо необхідності закріплення на рівні Закону порядку використання державних символів України.
Встановлено, що питанням кримінальних правопорушень, ознакою яких виступає «наруга» присвячено значну кількість наукових монографічних праць. В той же час питання «наруги» в кримінальному праві України все ще залишається малодослідженим, оскільки у більшості своїй науковці або взагалі не розкривали поняття «наруга» або використовували поняття, яке міститься у словниках української мови чи у науково-практичних коментарях.
Встановлено, що запропоновані у словниках визначення поняття «наруги» не зовсім вдало співвідносяться із діяннями, які утворюють об’єктивну сторону кримінальних правопорушень, ознакою яких є «наруга». Поняття «наруга» має значну кількість синонімів, проте жоден з них не в змозі повністю охопити ті дії, які входять в поняття «наруга». Саме поняття «наруга» є також синонімом поняття «зелживость». Вказане поняття «зелживость» використовувалося для опису значного обсягу діянь, вчинення яких посягали на честь та гідність особи. Проте такі дії жодним чином не охоплюють ті дії, які входять в сучасне поняття «наруга». Таким чином поняття «зелживость», як і похідне від нього поняття-синонім «наруга» не зовсім доречно використовувати в кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 297 та 338 КК України.
Встановлено, що вперше кримінальне правопорушення, ознакою якого є «наруга» було закріплено Артикулом 22 Глави 25 Прав, за якими судиться малоросійський народ. Ним встановлено кримінальну відповідальність за крадіжку з церкви чи інших святих місць а також за розриття могил і обкраданням покійників. В оригіналі тексту документа вживається термін «поруганїє», що в перекладі на сучасну українську мову означає «наруга».
Доведено, що першою в сучасному розумінні кримінально-правовою нормою, яка встановлювала кримінальну відповідальність за наругу над могилою була ст. 256 Глави 4 Розділу 2 Уложення про покарання кримінальні та виправні. Першою в сучасному розумінні кримінально-правовою нормою, яка встановлювала кримінальну відповідальність за наругу над державними символами була ст. 87 КК УРСР 1922 року.
