Дисертаційна робота присвячена вивченню клініко-патогенетичного
зв’язку кишкової мікробіоти та неалкогольної жирової хвороби печінки
(НАЖХП) у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2), а також оцінці
впливу корекції змін кишкової мікробіоти на перебіг цих захворювань.
Актуальність обраного напряму зумовлена тим, що за останні
десятиріччя значно збільшилась кількість хворих на цукровий діабет
2-го типу, і ця тенденція продовжує стрімко зростати. Близько 80% пацієнтів
із цукровим діабетом 2-го типу мають надлишкову масу тіла або ожиріння.
Неалкогольна жирова хвороба печінки є найбільш поширеним неінфекційним
захворюванням печінки у світі. У Європі близько 68% хворих на цукровий
діабет мають неалкогольну жирову хворобу печінки. Дослідження останніх
років свідчать про те, що значну роль у розвитку та прогресуванні НАЖХП
можуть відігравати різні порушення кишкової мікробіоти, що включають
кишковий дисбіоз і синдром надлишкового бактеріального росту (СНБР).
Показано, що зміни кишкової мікробіоти також можуть призводити
до розвитку ожиріння, а в подальшому – до формування цукрового діабету
2-го типу. Залишається не цілком зрозумілим вплив змін товстоі тонкокишкової мікробіоти на розвиток неалкогольної жирової хвороби
печінки у хворих на цукровий діабет 2-го типу.
Проведено проспективне, когортне, порівняльне, рандомізоване
дослідження, яке включало 122 пацієнти (70 чоловіків та 52 жінки) віком
3
від 19 до 75 років. До основної групи увійшов 61 пацієнт віком 47,1 ± 3,3 року
із поєднанням НАЖХП та ЦД2; до першої групи порівняння – 31 пацієнт віком
44,4 ± 3,9 року з НАЖХП без діабету; до другої групи порівняння –
30 пацієнтів віком 52,2 ± 4,1 року з ЦД2 без жирової хвороби печінки.
Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб віком 46,3 ± 3,5 року,
у яких було виключено НАЖХП і ЦД2.
Результати дослідження
При клінічному дослідженні пацієнтів із НАЖХП та ЦД2 як в основній,
так і в обох групах порівняння не було пацієнтів із нормальною масою тіла.
У всіх трьох групах хворих ІМТ був значно вищим, ніж у контрольній групі
(р < 0,001). Частота виявлення ожиріння коливалася від 93,5% групи НАЖХП
до 83,3% групи ЦД, у всіх групах переважало ожиріння 1-го ступеня, яке мало
абдомінальний характер (ОТ/ОС варіювало від 1,2 до 1,45) і в усіх групах
хворих було вище, ніж у контрольній (p < 0,001). У хворих із цукровим
діабетом 2-го типу, які мали НАЖХП, визначався довший перебіг ЦД2. При
тривалості ЦД2 понад 10 років при НАЖХП виявлялася майже в 2,5 раза
частіше, ніж у пацієнтів, які хворіли менш ніж 3 роки. Більшість пацієнтів у
групі НАЖХП із ЦД2 мали субкомпенсований перебіг ЦД – 25 (41, 0%), тоді
як серед хворих з ізольованим цукровим діабетом найбільше було хворих на
стадії компенсації діабету – 16 (53,3%) (р = 0,05).
У 33 (54,1%) пацієнтів із НАЖХП та ЦД2 діагностовано
макроваскулярні ураження (ішемічна хвороба серця (ІХС), церебральний
атеросклероз (ЦА) та захворювання периферичних артерій нижніх кінцівок),
які у 27 (44,2%) поєднувалися з артеріальною гіпертензією. У хворих
з ізольованим перебігом НАЖХП частота артеріальної гіпертензії становила
51,6%.
При дослідженні клінічної симптоматики НАЖХП, як із ЦД, так і без
нього, найчастіше спостерігались такі неспецифічні симптоми, як тяжкість
у правому підребер’ї, дискомфорт в епігастрії, нестійкий кал. Порівнюючи
4
групу хворих із НАЖХП та ЦД2 із групою хворих із НАЖХП нами
не знайдено достовірних відмінностей у клінічній симптоматиці (р > 0,05).
Водночас, порівнюючи з другою групою хворих з ізольованим ЦД2, нами
виявлено доволі частішу важкість у правому підребер’ї (р = 0,002) та
збільшення печінки при пальпації (р < 0,001).
При вивченні біохімічних показників встановлено, що в пацієнтів
із поєднанням НАЖХП та ЦД2 був підвищений рівень АсАт (p < 0,001 та
р = 0,0011 відповідно) та АлАт (р = 0,0003 та р = 0,005) порівняно
з контрольною групою та пацієнтами з ізольованим ЦД2.
У міру прогресування НАЖХП у пацієнтів із ЦД2 в групі НАСГ був вищий
рівень не тільки трансаміназ, а й ГГТП порівняно з хворими із простим
стеатозом. Дисліпідемія частіше виявлялася в пацієнтів з ізольованою
НАЖХП – 22 (71,0%), тоді як у групі з НАЖХП із ЦД2 діагностована лише в
31 (63,9%) хворого й була пов’язана з підвищенням рівнів загального
холестерину (р = 0,004), тригліцеридів (р < 0,001) та ліпопротеїдів низької
щільності (р = 0,002). Рівень ліпопротеїдів високої щільності у цих хворих був
знижений (р = 0,024) порівняно зі здоровими.
При дослідженні показників вуглеводного обміну виявлено, що у хворих
на НАЖХП із ЦД2 було збільшення вмісту тощакового інсуліну (р < 0,001).
Рівень тощакового інсуліну у хворих на НАЖХП із ЦД2 був також вищим,
ніж у пацієнтів із НАЖХП без ЦД2 (р < 0,001). Індекс НОМА-IR у цих
пацієнтів перевищував показники контрольної групи (р < 0,001), а також рівні
хворих із НАЖХП без ЦД2 (р < 0,01) та ізольованого ЦД2 (р < 0,001).
