У даній дисертаційній роботі розглянуто актуальність дослідження
вітиліго, з акцентом на його поширеність серед населення світу (до 2,8%).
Вітиліго класифікується як набуте захворювання з групи дисхромій, яке має
хронічний перебіг. Це захворювання зустрічається у людей усіх рас і статей,
може розвиватися в будь-якому віці, проте найчастіше діагностується у віці від
8 до 25 років. Незважаючи на те, що вітиліго не є загрозою для життя, воно
суттєво впливає на якість життя пацієнтів, їхній психоемоційний стан,
тривожність, і може призводити до соціальної дезадаптації.
До теперішнього часу дискутуються фактори, що призводять до різкого
зниження синтезу меланіну та гибелі меланоцитів, що лежить в основі розвитку
вітиліго. Многофакторність механізмів патогенезу вітиліго пояснює складність
терапії дерматозу. Методи фототерапії, що широко застосовуються, не завжди
приводять до очікуваного результату, а необхідність тривалого лікування
із великою кількістю процедур нерідко приводить до побічних ефектів та/або
ускладнень (розвиток стійкої еритеми, гіперпігментації в крайовій зоні,
передчасне старіння, особливо при локалізації на обличчі). Клітинні технології
в останні десятиліття широко застосовуються в клінічній медицині при лікуванні
вітиліго і відображені у ряді досліджень. В Україні цей метод лікування вітиліго
висвітлений ще недостатньо.
Мета полягає у підвищенні ефективності лікування хворих на вітиліго
шляхом розробки комплексної патогенетичної терапії з використанням
2
вузькосмугової фототерапії із довжиною хвилі 311нм та терапії клітинних
(регенеративних) технологій з урахуванням результатів загально-клінічних,
біофізичних, морфологічних та імуногістохімічних досліджень.
Наукова новизна цього дисертаційного дослідження полягає у науковому
обґрунтуванні комплексного підходу до лікування вітиліго із застосуванням
меланоцитарно-кератиноцитарної суспензії, аутомезоконцентрату та
вузькосмугової UVB-терапії, що цілеспрямовано відновлюють функцію
кератиноцитів, компенсуючи при цьому втрату меланоцитів. У дослідженні
вперше виявлено особливості біофізичних порушень у шкірі, ураженій вітиліго,
що включають зменшення гідратації та зміни у шкірному кровообігу. Розширені
та поглиблені знання щодо розвитку вітиліго в залежності від статі, віку
та супутньої патології. Також вперше вивчені показники гістоморфологічного
та гістохімічного стану шкіри хворих на вітиліго в динаміці лікування
розробленим методом у порівнянні з традиційним лікуванням. Практична
цінність виконаної роботи полягає у розробці комплексного ефективного
високотехнологічного поетапного методу лікування вітіліго із застосуванням
клітинних технологій та вузькосмугової UVB-терапії, а також у визначенні
комплексу дерматологічних індексів (VASI, VIDA, DLQI) для оцінки ступеня
виразності процесу та подальшої ефективності лікування хворих на вітиліго.
Робота ґрунтується на результатах діагностики, лікування та моніторингу
на кафедрі дерматовенерології, алергології, клінічної та лабораторної імунології
НУОЗ України імені П.Л. Шупика в період з 2019 по 2023 рр. 107 хворих
на вітиліго віком від 19 до 65 років, в тому числі 45 чоловіків та 62 жінок, яким
була встановлена форма, тип та стадія вітиліго, фототип за Фітцпатриком,
тривалість хвороби, причини дебюту та рецидивів вітиліго. Для визначення
ступеню важкості, розповсюдженості, стадії вітиліго, ефективності проведеної
терапії и оцінки впливу вітиліго на якість життя хворих використовували
наступні дерматологічні індекси: VASI, VIDA, DLQI. Всім хворим проводили
обстеження загального розгорнутого аналізу крові, біохімічного аналізу крови,
функції щитоподібної залози, комплексне імунологічне дослідження,
3
морфологічні, імуногістохімічні та морфометричні дослідження вогнищ
вітиліго, ультразвукове дослідження шкіри із вітиліго, а також оцінювали
вологість, доплерографію, дерматоскопію шкіри із вітиліго. Дослідження
проводились до начала лікування та через 16 тижнів після начала лікування
відповідно до принципів біоетики, викладених у Гельсінській декларації
Всесвітньої медичної асоціації – «Етичні засади медичних досліджень за участі
людей» та «Загальна декларація з біоетики та прав людини» (ЮНЕСКО).
Порівняльний гендерний клініко-епідеміологічний аналіз особливостей
вітиліго у досліджуваної групи пацієнтів дозволив виявити, що в наших
спостереженнях переважали особи активного репродуктивного віку (19-39 років)
– 63 (58,9%) хворих. При цьому пусковим фактором вітиліго найчастіше є стрес
– у 48 (44,9%), частіше у чоловіків, ніж у жінок – 23 (51,1%) і 25 (40,3%) хворих
відповідно; пошкодження шкіри – у 26 (24,3%) хворих, також частіше у чоловіків
– 13 (28,9%) і 13 (21,0%) хворих відповідно. Виявлена гендерна різниця впливу
стресу та пошкоджень шкіри на розвиток вітиліго статистично не підтверджена.
