Дисертаційне дослідження присвячене аналізу ефективності та безпечності
гібридного підходу до лікування ішемічної хвороби серця та вад аортального
клапана.
У дослідження ввійшли 130 пацієнтів, які відповідали критеріям включення
та яким, у зв’язку з патологією аортального клапана та ішемічною хворобою серця,
проводили хірургічне протезування аортального клапана разом з
реваскуляризацією міокарда. Залежно від методу реваскуляризації міокарда усі
пацієнти були розділені на дві групи: перша група (n=51) – реваскуляризація
міокарда шляхом стентування; друга група (n=79) – реваскуляризація шляхом
аорто-коронарного шунтування.
На першому етапі нами проводився порівняльний аналіз показників
периопераційного періоду при протезуванні аортального клапана залежно різних
методів реваскуляризації міокарда. Як показало наше дослідження, між групами
дослідження не виявлялося достовірної різниці щодо віку (р=0,189), чоловічої статі
(р=0,675), індексу маси тіла (ІМТ) (р=0,198), оцінки операційного ризику за
(EuroSCORE II) (p=0,242). Варто зазначити, що найчастіше в обох групах
спостерігалася артеріальна гіпертензія (90,2% проти 93,7%, р=0,965), цукровий
діабет (31,3% проти 27,8%, р=0,666) та фібриляція передсердь (25,5% проти 20,3%,
р=0,483). Аналіз результатів коронарографії показав, що частота ураження ПМША
(р=0,666), ОГ ЛКА (р=0,072) і ПКА (р=0,716) між групами дослідження не
3
відрізнялася між собою, тоді як ураження СЛКА фіксувалося достовірно рідше у
5,60 раз (р=0,018) у пацієнтів першої групи в порівнянні з пацієнтами другої групи.
Загалом, у пацієнтів першої групи достовірно частіше, у 2,06 рази, фіксувалося
односудинне ураження КА в порівнянні з пацієнтами другої групи (16 (31,4%)
проти 12 (15,2%), р=0,047).
Надалі аналіз інтаропераційних даних показав, що у пацієнтів першої групи
медіана кількості застосованих стентів складала 2 (1;2,5) стенти, причому у
більшості випадків використовувався один (43,1%) чи два стенти (31,4%), три та
більше стенти застосовувалися у 25,5% випадках. Що стосується пацієнтів другої
групи, то найчастіше ХПАК поєднувалось з накладанням двох (48,1%) чи одного
(35,4%) аорто-коронарного анастомозу, рідше трьох анастомозів (16,5%) (рис. 3.3).
Зважаючи на відсутність потреби накладання аортокоронарних анастомозів
у пацієнтів першої групи тривалість штучного кровообігу фіксувалася у 1,5 рази
достовірно нижчою в порівнянні з другою групою (77,0 ± 18,0 хв проти 113,1 ± 31,6
хв, р=0,0001). Схожі результати визначалися і щодо тривалості перетискання аорти.
Зокрема, у пацієнтів першої групи даний показник фіксувався у 1,4 рази достовірно
нижчим в порівнянні з другою групою (56,1 ± 13,5 хв проти 75,7 ± 20,6 хв,
р=0,0001).
На другому етапі нами проводився аналіз раннього післяопераційного
періоду у пацієнтів після протезування аортального клапана та реваскуляризації
міокарда. Аналіз біохімічних показників у ранній післяопераційний період не
виявив достовірних відмінностей між групами дослідження щодо маркерів
пошкодження нирок чи печінки. Так, між групами дослідження не визначалося
істотної різниці щодо рівнів креатиніну та сечовини як на 2 післяопераційну добу
(р=0,720 та р=0,367, відповідно), так і на момент виписки (р=0,708 та р=0,187,
відповідно). Схожа картина також спостерігалася щодо рівня білірубіну та
альбуміну. Зокрема, між групами дослідження як на 2 післяопераційну добу
(р=0,207 та р=0,115, відповідно), так і на момент виписки (р=0,353 та р=0,187,
відповідно) достовірних відмінностей між цими біохімічними показниками не
спостерігали. В той же час, у пацієнтів першої групи визначались достовірно вищі
4
рівні гемоглобіну на 6,19% (р=0,017) на 2 післяопераційну добу та на 9,47%
(р=0,001) під час виписки в порівнянні з другою групою.
Що стосується результатів ЕХО-КГ у ранній післяопераційний період, то
достовірних змін між групами дослідження також не спостерігалося. Зокрема,
достовірно не відрізнялася між групами дослідження після операції ФВ ЛШ
(55,3±8,03 проти 54,4±8,5, р=0,0574), КДО ЛШ (125,9±38,7 мл проти 118,1±33,6 мл,
р=0,574), максимальний градієнт тиску на аортальному клапані у ранньому
післяопераційному періоді (17,6±8,49 мм рт.ст. проти 19,9± 8,87 мм рт.ст., р=0,135)
та середній градієнт тиску на аортальному клапані (8,41±5,05 мм рт.ст. проти 9,65±
5,52 мм рт.ст., р=0,196).
З метою аналізу ефективності застосування кожної з методик
реваскуляризації міокарда при протезуванні аортального клапана нами було
проаналізовано частоту основних ускладнень, що спостерігається при даному типі
хірургічних втручань у ранній післяопераційний період. Так, у пацієнтів першої
групи у ранньому післяопераційному періоді на 25,4% (р=0,028) спостерігався
достовірно нижчий рівень крововтрати в порівнянні з пацієнтами другої групи.
Також, у пацієнтів першої групи на 10,7% (р=0,032) достовірно рідше фіксувався
розвиток інтраопераційного інфаркту міокарда в порівнянні з другою групою.
