Дисертація присвячена дослідженням теоретичних засад формування прецеденту в сучасній судовій практиці, яке проводилося на основі аналізу
досвіду країн як прецедентного, так і континентального (романо-германського) права, а також на основі аналізу прецедентної судової практики в
Україні. У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено зв’язок із науковими програмами, планами,
темами. Сформульовано мету й завдання дослідження, виокремлено об’єкт і предмет дослідження; визначено методологічну основу
дисертаційного дослідження; сформульовано наукову новизну отриманих результатів; обґрунтовано їх практичне значення; подано інформацію
про апробацію дисертаційних матеріалів і публікації автора. Привернуто увагу до того, що наукове дослідження формування судового прецеденту
як частини судової практики набуває дедалі більшої актуальності у зв’язку зі змінами, які відбуваються у правовій політиці різних країн, зокрема і в
Україні. У Розділі 1 «Теоретико-методологічні аспекти виникнення судового прецеденту» досліджено генезу (історію виникнення) судового
прецеденту, який формується й розвивається в умовах реальної судової практики. «Судовий прецедент» і «судова практика» — це взаємопов’язані
споріднені поняття. Судовий прецедент в рамках судової практики використовувався протягом майже всієї історії державно-правового розвитку
людства, а судова практика була тісно пов’язана з релігійною (ідеологічною) й адміністративною функціями держави. У процесі розвитку права під
впливом як судового прецеденту, так і судової практики загалом утворювалися схожі національні судово-правові системи, які мали спільні риси:
єдність принципів функціонування правових систем, схожі джерела права, однакові (близькі) правові ідеї. Так виникали системи права в країнах
англосаксонської та романо-германської правових сімей (країни прецедентного і континентального права). Розкрито процес формування
прецеденту в правовій системі України, починаючи з 1991 року, тобто з часу здобуття Україною незалежності. Проведено аналіз загальних
механізмів функціонування судового прецеденту на основі законодавчих актів, якими було закріплено існування прецедентної судової практики. З
цих позицій визначені основні періоди формування судового прецедент. Досліджено сутнісні характеристики судового прецеденту, які визначають
місце цього явища в сучасній судовій практиці, і встановлено, що прецедент, який стає невід’ємною частиною судової практики, комплексно
впливає як на саму юридичну практику, так і на правову систему в цілому, на правову свідомість, правову культуру і правову поведінку учасників
правовідносин. Такий вплив пов’язаний із функціями судового прецеденту. У дисертації на основі теоретичного і практичного аналізу сучасної
судової практики визначені, зокрема, регулятивна, сигнально-інформаційна функції судового прецеденту. Проаналізовано на теоретичному рівні
наукові дослідження запровадження в правовій системі України судового прецеденту як джерела права. Із теоретичних позицій досліджено
правову природу рішень Конституційного Суду України, Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, Суду Справедливості ЄС.
Встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини, а частково й Суду Справедливості ЄС мають ознаки джерела права в Україні.
Водночас практика Конституційного Суду України, Верховного Суду (постанови у зразкових справах, постанови Великої Палати Верховного Суду, у
яких вирішуються «виключні правові проблеми», юрисдикційні питання) мають ознаки і функції, подібні до судового прецеденту. Констатовано,
що в сучасній судовій практиці України відбуваються зміни, які в майбутньому стануть підґрунтям для більш широкого впровадження судового
прецеденту. У Розділі 2 «Функціональне призначення судового прецеденту» поглиблено досліджується роль прецеденту в сучасній судовій
практиці, у правотворчій і правозастосовній діяльності. Визначено, що судовий прецедент сприяє правотворчій діяльності, яка здійснюється
суб’єктами, визначеними Законом України «Про правотворчу діяльність» № 3354-IX від 24 серпня 2023 року. Але суд не має правотворчих функцій,
а «судова правотворчість» — це умовне поняття, яке використовується в наукових і аналітичних документах для визначення (називання) особливої
діяльності судових органів, що полягає в реалізації правотворчих процесів і в забезпеченні принципу верховенства права. Встановлено, що
об’єктивна взаємопов’язаність правотворчої і правозастосовної діяльності обумовлює якість закону і якість правових норм, які виникають у
результаті правотворчості і втілюються в життя правозастосовною діяльністю в індивідуальних (особливих) правових актах. Судовий прецедент —
один із найважливіших елементів забезпечення правової визначеності і прямо пов’язаний із принципом верховенства права, що забезпечує
стабільність, прозорість і справедливість правової системи в цілому.
