У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та особливостей адміністративно-правового забезпечення протидії корупційним проявам у публічній службі в Україні, встановленні перспективних напрямів вдосконалення адміністративного законодавства в цій сфері. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Зокрема, аргументовано, що корупція є явищем, що властиве кожній країні й кожному суспільству, незалежно від політичної, економічної або будь-якої іншої моделі функціонування. Водночас визначення, що містяться в довідковій літературі, різняться залежно від культурних, правових, соціально-економічних або інших особливостей, притаманних конкретному періоду видання окремого словника (довідника). Також певні діяння, які вважають корупцією в одному суспільстві, можуть не виявитися такими в іншому. Проте в кожному суспільстві можуть відбуватися дії, які засуджуються з культурних причин, а також існують очікування, що покладаються на суб’єктів надання публічних послуг.
Обґрунтовано, що рівень впливу корупції на окремих членів суспільства напряму залежить не стільки від рівня її публічного осуду в суспільстві, скільки від ефективності антикорупційної діяльності правоохоронних органів та від міцності встановлених державою антикорупційних бар’єрів на політичному, соціально-економічному, нормативно-правовому, інституційному, організаційно-управлінському, морально-етичному (світоглядному) рівні.
Констатовано, що публічною службою є професійна, систематична, високоорганізована діяльність державних і недержавних суб’єктів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування), наділених публічно-правовим статусом, що полягає в наданні публічних послуг, характер і якість яких напряму залежать від постійної взаємодії вищевказаних суб’єктів між собою, а також із бізнесом, науковою спільнотою та міжнародним співтовариством.
Доведено, що адміністративно-правова протидія проявам корупції в публічній службі – це система заходів нормативно-правового, організаційно-управлінського, інституційного, світоглядного, науково-технічного (цифрового) характеру, які застосовуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства, міжнародним співтовариством в особі відповідних фондів та організацій з метою попередження, виявлення, припинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності, виявлення й усунення причин та умов, економічних, соціальних, політичних факторів, що сприяють вчиненню корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень.
Основним елементом адміністративно-правової протидії проявам корупції на публічній службі є норми чинних нормативно-правових актів вітчизняного законодавства, які закріплюють адміністративно-правові механізми запобігання та протидії корупції.
Аргументовано, що законодавче закріплення принципів незалежності, прозорості та об’єктивності діяльності суб’єктів протидії корупційним проявам є необхідною вимогою задля забезпечення їхньої незалежності від зовнішнього впливу та ефективної роботи з протидії корупції у публічній службі. Як самостійний виокремлено принцип організаційної свободи інститутів громадянського суспільства у сфері антикорупційної діяльності, що передбачає розбудову гарантованих державою за підтримки міжнародних організацій можливостей розвитку інститутів громадянського суспільства, що спрямовують свою діяльність на запобігання та протидію корупційним проявам, а саме системи грантів, вебінарів, програм тощо.
Проаналізовано нетипові для сучасної правової доктрини суб’єкти протидії корупційним проявам у публічній службі. На рівні окремого суб’єкта протидії корупційним проявам визначено важливу роль керівника та його лідерські якості. Громадськість віднесено до окремого суб’єкта протидії корупції. Визначено, що значною мірою ефективність антикорупційної політики сьогодні залежить від ступеня залучення інститутів громадянського суспільства до діяльності з виявлення та оприлюднення фактів корупційних правопорушень. Творче розуміння протидії корупції веде до осмислення як окремих суб’єктів культурних інституцій, проведення відповідних конкурсів есе, плакатів, аудіо-, відеоробіт, присвячених антикорупційній тематиці – все це є важливим компонентом просвітницької діяльності у сфері протидії корупції, особливо щодо учнів шкіл та здобувачів вищої освіти.
