Дисертацію присвячено вивченню особливостей адміністративно-правового регулювання сурогатного материнства в Україні, а також формулюванню напрямків його вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, спрямовані на досягнення поставленої мети, основними з яких є нижченаведені.
У роботі набули подальшого розвитку історичні аспекти появи та розвитку сурогатного материнства у світі: 1-й період (часи Стародавнього Єгипту, Стародавнього Риму та Месопотамії), 2-й період (XVII – середина
XX ст.), 3-й період (із середини XX ст.), а також періодизація розвитку сурогатного материнства на території України: І період (1987–1992 рр.),
ІІ період (1992–2008 рр.), ІІІ період (2008–2013 рр.), IV період (з 2013 р. до сьогодні).
Розкрито наявні етико-правові аспекти сурогатного материнства: релігійні та феміністичні погляди, об’єктивація й експлуатація жінок, комодифікація та продаж дітей, соціальна несправедливість, репродуктивний туризм, порушення біологічного «зв’язку матері та дитини», застосування сурогатного материнства не за медичними показаннями, генетичний скринінг і відбір потенційних ембріонів, уразливість потенційних батьків. Наголошено, що регулювання сурогатного материнства повинне бути спрямоване на впорядкування суспільних відносин у цій сфері й захист сторін-учасників відносин із застосуванням цього методу ДРТ, вирішення питань безпеки, ефективності та якості медичної допомоги, створення рівних умов доступу до сурогатного материнства, а також для надавачів послуг ДРТ, оскільки існують фінансовий стимул і конкуренція між клініками, що позначається на ухваленні рішень.
Визначено, що, зважаючи на коло відносин, які виникають з огляду на застосування сурогатного материнства, під останнім як об’єктом правового регулювання потрібно розуміти суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються зважаючи на використання такого методу ДРТ, як сурогатне материнство, спрямовані на реалізацію та захист приватних інтересів біологічних батьків, сурогатних матерів, дітей, народжених у результаті застосування сурогатного материнства, і публічного інтересу держави.
Охарактеризовано сучасний стан адміністративно-правового регулювання сурогатного материнства в Україні як цілеспрямованого впливу держави, здійснюваного уповноваженими нею суб’єктами за допомогою адміністративно-правових норм, на суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються з огляду на застосування процедури сурогатного материнства як методу ДРТ, з метою їх упорядкування, створення умов для реалізації публічних і приватних інтересів суб’єктів зазначених відносин, а також їх охорони та захисту, зокрема, через застосування заходів державного примусу. Наголошено, що для України відкритим є питання ратифікації Конвенції про захист прав і гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини, що засвідчить її готовність захищати права й гідність людини зважаючи на застосування ДРТ та встановлення відповідальності за їх порушення. Зроблено висновок, що законодавство України, яке регулює сферу ДРТ, не охоплює всіх аспектів сурогатного материнства. З огляду на дилеми щодо останнього наголошено на необхідності визначення чітких інструментів їх мінімізації під час розроблення профільного законодавчого акта.
Удосконалено розуміння й класифікацію принципів адміністративно-правового регулювання сурогатного материнства в Україні як основних вихідних положень, що визначають характер та напрямки адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі застосування методу сурогатного материнства й спрямовані на забезпечення їх відповідності інтересам держави, суспільства та окремої людини.
Класифіковано суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері сурогатного материнства за критерієм наявності владних повноважень на дві групи: 1) суб’єкти, що мають владні повноваження у сфері застосування ДРТ, зокрема сурогатного материнства: Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Кабінет Міністрів України,
МОЗ України, Міністерство соціальної політики України, місцеві державні адміністрації, суди; 2) суб’єкти, які не мають владних повноважень у сфері застосування ДРТ, зокрема сурогатного материнства: заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності, їх керівники та медичні працівники, громадяни України, іноземні громадяни, які мають намір скористатися такими послугами, сурогатна мати, посередники.
