Дисертаційна робота Лізанець Н.В. «Клініко-імунологічні особливості та обґрунтування лікування хворих на хронічний гепатит С поєднаний із неалкогольною жировою хворобою печінки та ожирінням» присвячена вивченню клініко-імунологічних аспектів діагностики та лікування пацієнтів із хронічним гепатитом С (ХГС), який супроводжується неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП) та ожирінням. Основна мета дослідження – підвищення ефективності лікування таких хворих через аналіз взаємозв'язків між складом тіла, імуноендокринним гомеостазом, ангіогенезом, фіброгенезом, ліпідним обміном і морфологічними змінами в печінці. Завданням було дослідити кореляції між гормонами жирової тканини, показниками ліпідного обміну, а також визначити предиктори регресу фіброзу печінки після противірусної терапії.
У дослідженні виявлено, що частина пацієнтів з ХГС та нормальним індексом маси тіла (ІМТ) мають підвищену жирову масу, яка формується за рахунок вісцерального ожиріння. Цей стан супроводжується дисбалансом гормонів жирової тканини, зокрема адипонектину та лептину. Виявлені взаємозв'язки між рівнями адипонектину, лептину, загального холестерину та ліпопротеїнів свідчать про те, що навіть при нормальному ІМТ вісцеральне ожиріння може значно впливати на показники ліпідного обміну та гормональний статус пацієнтів з ХГС.
Противірусне лікування забезпечило стійку вірусологічну відповідь у 95,1% хворих, але порушення ліпідного обміну та високі рівні ангіопоетину-2 (Ang-2) і трансформуючого фактору росту (TGF-β1) залишилися у частини пацієнтів, що вимагало додаткової терапії. Було доведено, що включення розувастатину, адеметіоніну та урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) сприяло покращенню показників ліпідного обміну і зменшенню ступеня стеатозу печінки, а також покращувало якість життя, зменшуючи тривожність і депресію. Збереження підвищених рівнів Ang-2 і TGF-β1 після елімінації вірусу асоціюється з високим ступенем фіброзу і стеатозу у пацієнтів із НАЖХП і підвищеною масою тіла.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності додаткового лікування з використанням розувастатину та УДХК, що сприяє регресу фіброзу, нормалізації ліпідного профілю, а також зниженню вираженості стеатозу печінки у пацієнтів після противірусної терапії.
Розширено наукові дані про фактори прогресування фіброзу печінки у хворих на ХГС+НАЖХП із підвищеною масою тіла після досягнення повної елімінації віруса гепатиту С, якими є вищий початковий ступінь фіброзу печінки, підвищені рівні Ang-2 та TGF-β1, високий рівень лептину та ЛПНЩ до проведення противірусної терапії.
Доведено, що у хворих на ХГС із супутньою НАЖХП та ожирінням після успішної елімінації віруса гепатиту С зберігаються порушення ліпідного обміну, що сприяє прогресуванню фібротичних змін печінки і потребує подальшої корекції та спостереження.
Практичне значення полягає у розробці рекомендацій для діагностики та корекції стану у хворих на ХГС, що передбачають комплексну терапію з додаванням гепатопротекторів і ліпідокоригуючих препаратів, а також включення біоімпедансометрії з вивченням складу тіла для раннього виявлення НАЖХП. Удосконалено лікувальну тактику для хворих на ХГС коморбідний із НАЖХП, ожирінням та дисліпідемією, яка полягає у призначенні розувастатину, адеметіоніну та УДХК після завершення лікування ПППД, пацієнтам із прогресуючим фіброзом печінки (F3-4) та виразним стеатозом печінки S2-3 для усунення дисбалансу цитокінів та запобігання прогресування процесів фіброзування.
Ключові слова: хронічний гепатит С, неалкогольна жирова хвороба печінки, стеатоз, фіброз печінки, біоімпедансометрія, ожиріння, цитокіни, дисліпідемія, ангіопоетин-2, розувастатин, противірусна терапія, гепатопротектори.
