У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників трихурозу овець, діагностики інвазії, заходів боротьби та профілактики в умовах господарств Полтавської області (Україна).
Встановлено, що трихуроз є поширеною нематодозною інвазією у вівчарських господарствах Полтавської області. Видовий склад збудників трихурозу, що паразитують у овець, представлений двома видами: Trichuris skrjabini та Trichuris оvis, де домінуючим був вид T. оvis (ЕІ – 47,56 %, ІІ – 14,73±1,51 екз/гол), рідше діагностували вид T. skrjabini (ЕІ – 26,86 %,
ІІ – 12,23±1,11 екз/гол). Середня екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії за результатами посмертної діагностики становила 48,17 % та 16,54±1,30 екз/гол відповідно. Водночас, за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики інвазованість овець трихурисами становила 21,14 % та 147,46±6,53 яєць/г відповідно.
З’ясовано особливості асоціативного перебігу трихурозу овець з паразитозами шлунково-кишкового тракту. За результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики встановлено, що трихуроз у 61,83 % інвазованих овець частіше перебігає у вигляді мікстінвазій, у 38,17 % – трихурозної моноінвазії. Всього виявлено 12 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували двокомпонентні асоціації (63,64 %). Меншу частку становили трикомпонентні асоціації (26,79 %). Рідко встановлювали чотирьох- та п’ятикомпонентні асоціації (6,70 та 2,87 % відповідно). Найбільш частими співчленами Trichuris spp. були нематоди шлунково-кишкового тракту ряду Strongylida (54,07 %). Меншу частку становили найпростіші організми Eimeria spp. (36,36 %), нематоди Strongyloides papillosus (30,62 %) та цестоди Moniezia spp. (27,75 %).
За результатами посмертної діагностики встановлено, що трихуроз, також, частіше (у 79,75 % інвазованих овець) перебігав у вигляді мікстінвазій. Трихурозну моноінвазію виявлено у 20,25 % інвазованих овець. Причому, трихуроз, викликаний T. оvis, у 80,77 % перебігав разом зі збудниками нематодозів та цестодозів шлунково-кишкового тракту, а у 19,23 % – у вигляді моноінвазії. Разом з тим, трихуроз, викликаний T. skrjabini, у 97,73 % перебігав разом зі збудниками нематодозів та цестодозів шлунково-кишкового тракту, а лише у 2,27 % – у вигляді моноінвазії. Всього виявлено 20 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували трикомпонентні асоціації (60,32 %). Меншу частку становили двокомпонентні асоціації (31,75 %). Рідко встановлювали чотирьохкомпонентні асоціації (4,94 %). Найбільш частими співчленами Trichuris skrjabini і Trichuris оvis є Haemonchus contortus (55,56 %), Moniezia spp. (19,05 %) та Strongyloides papillosus (14,29 %). Меншу частку становили нематоди Trichostrongylus sp. (4,76 %), Skrjabinema ovis (4,76 %), Oesophagostomum sp. (3,17 %), Chabertia ovina (3,17 %), Nematodirus sp. (1,59 %), Ostertagia circumcincta (1,59 %).
З’ясовано особливості вікової та сезонної динаміки трихурозу овець. Встановлено, що з віком тварин екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії поступово зростає і сягає максимальних значень у овець віком 12‒24 місяців, де за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики вони становили відповідно 54,42 % та 225,00±19,23 яєць/г, а за результатами посмертної діагностики – 79,49 % та 33,87±3,54 екз/гол.
Сезонна динаміка за трихурозу овець характеризується піком показників інвазованості тварин впродовж літньо-зимового періоду року. Зокрема, за результатами копроовоскопічних досліджень максимальні показники ЕІ та ІІ виявляли влітку (31,65 % та 117,87±15,83 яєць/г) та восени (29,55 % та 101,79±10,97 яєць/г), а за результатами посмертної діагностики – при паразитуванні T. ovis восени (64,9 % та 20,05±2,68 екз/гол.), T. skrjabini – взимку (36,1 % та 15,24±2,45 екз/гол.) Зниження показників ЕІ та ІІ за результатами копроовоскопічних досліджень встановлено в зимовий період року (14,49 % та 38,67±10,69 яєць/г відповідно), а за результатами посмертної діагностики – навесні (при паразитуванні T. ovis – 23,1 % та 8,00±2,73 екз/гол., T. skrjabini – 11,5 % та 6,67±0,33 екз/гол.).
Показано провідну роль температури, як одного з основних факторів виживанння нематод T. skrjabini та T. ovis, у процесі їх екзогенного розвитку. Визначено, що зі зростанням температури строки утворення інвазійних яєць скорочуються. Найбільш сприйнятливою для розвитку яєць T. skrjabini у лабораторних умовах виявилася температура на рівні 25°С, де на 54 добу формувалося 80,33±2,08 % яєць з рухливою личинкою. Менш сприйнятливою для процесу ембріогенезу була температура 20°С та 30°С. За цих температурних режимів формування рухливої личинки в яйцях відбувалося відповідно на 63 та 45 доби, а їх кількість становила 77,00±3,61 та 75,33±2,52 % відповідно. Кількість яєць, що загинули, впродовж культивування змінювалася відповідно температурного режиму. Так, за температури 20°C в процесі культивування гинуло до 23,00±3,61 %, 25°C – до 19,67±2,08 %, 30°C – до 23,00±4,58 %.
