Дисертація присвячена проблемі становлення стилістичних традицій станкового живопису у Китаї та їх трансформації у другій половині ХХ‒ХХІ ст. У роботі аналізуються ключові стилі, зокрема імпресіонізм, сюрреалізм, реалізм і постмодернізм, які вплинули на формування унікальної культурної ідентичності Китаю в глобальному контексті. У дослідженні визначені два основних напрями в сучасному станковому живописі Китаю: реалістичний та постмодерністичний. Реалізм, який продовжує розвиватися, часто адаптується до новітніх контекстів, тоді як постмодернізм стає відображенням новітніх тенденцій у світовому мистецтві.
Актуальність дослідження зумовлена важливістю вивчення процесів еволюції художньої творчості в контексті соціокультурних та політичних змін, що відбулися в цей період. Друга половина ХХ століття стали часом глобальних трансформацій у мистецтві Китаю, що спричинило суттєві зміни в жанровій структурі та стильових пошуках митців. Кінець ХХ століття ознаменувався значним розвитком нових художніх течій, включаючи модернізм, постмодернізм, авангардизм, поп-арт та ін. Станковий живопис, будучи важливою складовою цього процесу, зазнав змін у своїй жанровій і стильовій формі, інтегруючи нові техніки, концептуальні підходи і візуальні рішення. Особливу актуальність становить вивчення адаптації станкового живопису до соціальних і політичних умов, зокрема в умовах переходу від тоталітарних режимів до демократичних змін, а також під впливом глобалізації, комерціалізації та цифрових технологій.
Дослідження стильових і жанрових особливостей станкового живопису другої половини ХХ–ХХІ ст. дозволить не лише краще зрозуміти еволюцію художньої мови, але й прослідкувати процеси взаємодії традицій та інновацій, а також визначити тенденції розвитку сучасного мистецтва. Ця тема є актуальною для визначення художніх пріоритетів сучасних митців Китаю, а також засобів виразності в образотворчому мистецтві в умовах культурного та технічного прогресу.
Об’єктом дослідження є станковий живопис в Китаї другої половини ХХ‒ХХІ ст.
Предмет дослідження – стильові і жанрові особливості сучасного станкового живопису Китаю.
Дисертаційна робота ґрунтується на загальнонауковому принципі історизму та комплексному підході, в якому застосовуються методи загальнонаукового пізнання: емпіричні та теоретичні методи. Теоретичні методи дослідження спрямовані на аналіз властивостей стилістичних традицій станкового живопису у Китаї в зазначений період, а також на процеси, які сприяли їх трансформації в цей час. Емпіричні методи дослідження зумовлені на спостереженні, осмисленні та порівнянні існуючої інформації для виявлення об'єктивних закономірностей, по яким відбувалось становлення стилістичних традицій станкового живопису у Китаї та їх трансформація у другій половині ХХ‒ХХІ ст. Методологічні засади наукового дослідження базуються на спеціальних методах формального, історіографічного, образно-стилістичного, художньо-історичного аналізу. З точки зору семіотичного розбору композиційна схема будь-якої станкової картини розглядається як передача художником естетичної та змістової інформації.
