Дисертація присвячена дослідженню живопису жінок в образотворчому мистецтві Китаю ХХ – початку ХХІ ст. як порівняно новітньому явищу, яке почало входити в контекст китайського мистецтвознавства лишень з кінця ХХ ст. Такий стрімкий вихід цього явища на авансцену образотворчого мистецтва Китаю пов’язаний із загальною трансформацією художнього процесу в країні, а також із змінами в патріархальній ідентичності китайського суспільства.
Об’єктом дослідження є проблематика репрезентації гендеру в образотворчому мистецтві Китаю XX – початку XXІ століть. Предметом дослідження виступає жіночий живопис як художній феномен.
У дисертації визначено основні етапи у розвитку жіночого живопису в образотворчому мистецтві Китаю XX – поч. XXІ ст., введено до загального мистецтвознавчого наукового обігу китайську фахову літературу з проблематики дослідження; простежено та проаналізовано еволюцію гендерних художніх стереотипів від локальної жіночої теми на поч. ХХ ст. до повноцінного феномену жіночого мистецтва на поч. ХХІ ст.; узагальнено жанрові особливості розвитку жіночого живопису, його сюжетно-тематичний репертуар і художньо-образні форми; типологізовано та досліджено образно-стилістичні тенденції в розвитку художнього феномену жіночого живопису. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і додатків (альбому ілюстрацій).
У першому розділі, що має назву «Історіографія, джерела і методи дослідження» в якості об’єкту аналізу виступають наукові студії українських, китайських та європейських дослідників кінця ХХ – початку ХХІ ст. Дисертанткою на основі проаналізованих історіографічних джерел визначаються наступні етапи в загальному розвитку проблеми: 1) етап формування хронологічного простору живопису жінок (сер. 1990-х – поч. 2000-х рр.); 2) етап визначення та дослідження історичної традицій жіночого мистецтва (2000-ні – 2010-ті рр.); 3) етап ствердження феномену жіночого живопису як комерційно успішного та визначного на світовій художній арені (2010-ті рр.); 4) етап визнання універсальності художньої мови живопису жінок (2010-ті – 2020-ті рр.).
У другому розділі, що має назву «Жіночі образи в ретроспективі китайського живопису першої половини ХХ ст.: гендерна проблематика» основний фокус уваги приділено аналізу становлення першого покоління модернізму в китайському живописі через призму феномену жіночого мистецтва. Як показує проведений аналіз, генерація жінок-художниць, творчий злет яких припав на 1920-х – 1940-х рр., усе частіше розглядається китайськими та західними дослідниками в якості виразників метафоричного покоління «пропалих безвісти», що одночасно стосується і їхнього місця в загальній історії живопису, і маргіналізованого гендерного становища. У розділі робиться висновок, що формування модерністичного обличчя жіночого живописі у Республіканському Китаї першої половини ХХ ст. відбувалося на ґрунті своєрідності тематичного та жанрового репертуару.
У третьому розділі, який має назву «Періодизація жіночого живопису у контексті розвитку образотворчого мистецтва Китаю другої половини ХХ – початку ХХІ століть» дається характеристика основним етапам становлення та розвитку зазначеного художнього феномену.
У роботі показано, що жіночий живопис 1950-х – 1970-х рр. («покоління старших» митців) зіткнувся із практиками заперечення китайського модернізму, що актуалізувало пошук нової творчої основи для подальшого розвитку.
Наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років, у контексті покоління «освіченої молоді», відбулося «відкриття» жіночого модернізму й актуалізація проблематики гендеру в живописі. Справжньою сучасною основою жіночого мистецтва у Китаї стала «генерація нових» (1990-ті – 2000-ні рр.). Сучасний етап 2000-х – 2020-х рр. демонструє широке розмаїття тем та підходів, які розвиваються у контексті світових тенденцій арт-ринку.
У четвертому розділі, що має назву «Сюжетно-тематичний та художньо-образний репертуар жіночого мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ століття» дається аналітична характеристика проблеми, що винесена у заголовок. У дисертації показано, що жіноча художня культура, навіть за умови її соціальної маргіналізованості або невизнання її статусу, існувала та розвивалась упродовж тривалого часу. Це дозволило сформувати особливу художню ідентичність, яка визначалась рамками гендерної презентації. Усе це узяте разом помітно впливало на сюжетно-тематичний та художньо-образний репертуар жіночого мистецтва.
Дисертація завершується змістовними висновками, які узагальнюють результати дослідження та відповідають визначеним позиціям наукової новизни, меті та завданням дисертації.
