Актуальність дослідження зумовлена необхідністю дослідити морфологічні зміни, які відбулись в зображальній сфері Китаю, визначивши її дві основні складові: традиційно-канонічну систему образотворчого мистецтва та його неканонічну систему з новітніми морфологічними утвореннями. Акцент в дослідженні робиться на сучасному періоді морфологічних трансформацій в зображальній сфері Китаю, адже саме цей період видається найдинамічнішим.
Об’єктом дослідження є морфологія зображальної сфери сучасного Китаю.
Предметом дослідження є контекст, принципи, типологія трансформації зображальної сфери сучасного Китаю.
Хронологічні межі дослідження зумовлені його метою і завданнями, окреслені кінцем ХХ - першою чвертю ХХІ ст., але аналіз морфології традиційно-канонічної системи образотворчого мистецтва Китаю потребував звернення до історії та масиву джерел різних періодів її розвитку.
Метою дослідження є визначення контексту, принципів та типології морфологічних трансформацій зображальної сфери сучасного Китаю.
У першому розділі осмислений стан наукової дослідженості теми, сформована джерельна база наукової розвідки, визначена методологія дослідження, коротко охарактеризований його понятійний апарат та концепція. Аналіз наукової літератури з обраної проблеми свідчить про те, що в сучасному мистецтвознавчому дискурсі, незважаючи на наявність певної кількості масивів різноаспектної фахової літератури, контексти, принципи та типологія трансформацій зображальної сфери сучасного Китаю потребують комплексного дослідження.
У другому розділі дисертації встановлено, що в період від династії Цінь до панування «П'яти династій і десяти царств» (907-960 рр.) відбулось формування морфології традиційного типу зображальної сфери Китаю як метасистеми (гохуа), яка вже мала субвидовий та жанровий розподіл. В цей період також з’явились перші ознаки канонізації в жанрах гохуа та виокремлення певних зображальних технік при формотворенні.
Правління монгольської династії держави Юань (1271—1368 рр.) та династії Мін (1368-1644 рр.) стало тим контекстом, за яким відбулось завершення канонізації морфології традиційного типу зображальної сфери Китаю та виявились перші ознаки розбалансування гохуа під впливом образотворчих технік держав Центральної Азії та західного місіонерства.
Намагання, з одного боку, стабілізувати цю розгалужену морфологічну систему, а, іншого, ‒ надати нового поштовку її розвитку за рахунок стильової та технологічної індивідуалізації, призвело у період китайського Відродження (пізня доба династії Мін та правління династії Цін) до повернення до художньої традиції та переосмислених канонів зображення з урахуванням індивідуального стилю та авторського погляду художника на дійсність. Толерантність до авторських технік та особистісних тем в образотворчому мистецтві середньовічного Китаю дозволило художникам з традиційно- канонічним мисленням творити в межах гохуа ще багато років поспіль.
У третьому розділі встановлено, що після соціокультурних та економічних реформ 1980-х рр. в Китаї створилась ситуація, коли країна доєдналась до глобалізованого світу. Ця обставина суттєво вплинула на зміну приницової основи існування як національної культури, так і зображальної сфери нашої країни. Швидкість та міждисциплінарність соціокультурних та художніх процесів стала основою для формування з останньої чверті ХХ ст. неканонічного пластичного мислення в професійному середовищі художників. Дія таких принціпів, як гібридизація, концептуалізація, ситуативність, атрактивність, конвергенція, дисипативність, атрактивність, випадковість та трансѓресивність, не тільки не була локальною, але й сприяла динамічній зміні загальної архетиктоніки морфології зображальної сфери сучасного Китаю: від ієрархічної до мережової.
З’ясовано, що зазначені процеси вплинули не тільки на формування неканонічної морфології зображальної сфери Китаю, але й сприяли динамічній трансформації традиційно-канонічної сфери, в якій принципи гохуа та сіянхуа. При цьому кардинально трансформуються не тільки художні процеси, руйнується межа між мистецтвом та повсякденністю, але змінюється і соціальний статус художника.
Мережеве структурування неканонічної системи сучасної зображальної сфери Китаю вимагає віднайти нові критерії такої типологізації або оновити існуючі. Власне, перспективна моделювання таких трансформацій у майбутньому, осмислення процесів формоутворення на сьогодні, стає важливим завданням наукових мистецтвознавчих досліджень в зазначеній царині.
