Дисертація присвячена дослідженню художніх зображальних принципів у сучасному китайському живописі. Певна «філософічність» наукового дискурсу є природною рисою міркувань про мистецтво, які орієнтовані на пошук універсальних норм. Як показує проведене дослідження, для китайських вчених зображальні принципи становлять систему, отже, вони узагальнені та осмислені в універсальному контексті сприйняття мистецтва. Саме цим можна пояснити практичну відсутність досліджень окремих зображальних принципів.
Об’єкт дослідження: розвиток китайського образотворчого мистецтва у період другої половини XX – початку XXІ століть. Предмет дослідження: художні зображальні принципи як інструментарій художньої мови сучасного живопису Китаю.
У дисертації вперше введено до наукового обігу значну кількість китайської фахової наукової літератури з проблематики дослідження; визначено основні художні зображальні принципи в еволюції образотворчого мистецтва Китаї зазначеного періоду часу; досліджено та узагальнено формальні та композиційні особливості розвитку художньої мови живопису Китаю другої половини XX – початку XXІ століття у контексті функціонування системи зображальних принципів; виявлено та проаналізовано зображальні тенденції графічності та полістилізму у контексті образного та стилістичного розвитку живопису Китаю кінця ХІХ – початку ХХІ ст.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і додатків (альбому ілюстрацій).
У першому розділі, який має назву «Історіографія, джерела і методи дослідження» Особлива увага звертається на проблематику зображальних принципів китайського сучасного живопису в працях українських дослідників, аналізується сутність проблематики та форми її інтерпретації у китайських дослідженнях про мистецтво. Окремою складовою аналізу виступають західні дослідження проблеми художнього мови китайського живопису, що сформувалися у царині сходознавчих студій у другій половині ХХ – поч. ХХІ століття. Також у розділі дається характеристика джерельної базі та методів дослідження.
У другому розділі, що називається «Художні зображальні принципи у контексті формальних та композиційних підходів китайського образотворчого мистецтва» досліджується проблематика репрезентації форми, яка актуалізує питання відповідності образного пошуку об’єктам та формам, які віддзеркалюють навколишню дійсність художніми засобами. Зазначено, що «формальна мова» репрезентується за допомогою зображальних принципів, які в контексті понятійних категорій китайського мистецтвознавства можна узагальнити у межах двох взаємно пов’язаних груп, а саме – вираження та естетизації форми. Перша група об’єднує структурні питання, які переважно так чи інакше пов’язані з інтерпретацією технічних особливостей олійного живопису. В межах другої групи розглядаються питання образних основ репрезентації зображеного.
Зроблено висновок, що в сучасному олійному живописі Китаю формальні характеристики спирається на імітаційну природу художнього узагальнення, яка пов’язана зі здатністю художника "привласнювати" певні аспекти дійсності, робити їхнє узагальнення власною точкою зору на світ. В межах сучасного китайського живопису імітаційна форма має рефлексивний статус, що підтверджується низкою трансформацій в олійній техніці.
У третьому розділі, який називається «Зображальні принципи як інструментарій художньої мови» досліджуються система засобів вираження, яка в сучасному китайському живописі репрезентована за допомогою категорії образності та особливостей колористичних рішень. Дослідження підходів та моделей репрезентації кольору як зображального принципу в сучасному живописі Китаю дозволяє виділити два підходи: образно-пластичний, який регламентує колірні відносини у контексті формальних рішень та композиційної цілісності твору; та емоційно-образний, що зосереджує увагу митців навколо питань спекулятивного сприйняття кольору та репрезентує відносини кольору та форми як знаково-символьні референції.
У тексті розділу доведено, що в китайському живописі система зображальних принципів має прямий стосунок до символічних характеристики художнього образу. Це відзеркалено не тільки у класичних підходах (наприклад, у трактаті «Шість принципів» Се Хе), але й у становленні західної школи сіянхуа, в контексті чого символізм китайської мистецької образності набув повноцінного сучасного значення.
Дисертація завершується змістовними висновками, які узагальнюють результати дослідження та відповідають визначеним позиціям наукової новизни, меті та завданням дисертації.
