У дисертації визначено рівень наукової розробленості проблематики дослідження та встановлено, що досить багато науковців розглядали в своїх працях питання формування та реалізації державної політики розвитку туризму, приділяючи увагу державному управлінню й регулюванню. Визначено, що проблематика державного управління туристичною галуззю в кризовий період під час військових дій висвітлена недостатньо. Провідною метою державного управління туристичною галуззю можна вважати формування сприятливих умов для функціонування та розвитку туристичної сфери й суміжних з нею сфер та галузей, що належать до матеріального виробництва й сфери послуг національного господарства.
Узагальнено теоретико-методичні основи формування систем державного управління туристичною сферою та визначено поняття «державне управління туристичною галуззю» як процес інтегрування, виконання, прогнозування всіх елементів економічно-політичної системи загалом і туристичної сфери зокрема. Туристична галузь розвивається лише за умов розвитку всієї економіки, оскільки залежить від політичної та економічної кон’юнктури. Досліджено механізм державного управління туристичною галуззю як невід’ємної умови її розвитку шляхом удосконалення окремих елементів системи та оперативного контролю за її функціонуванням.
Здійснено аналіз нормативно-правового забезпечення державного управління розвитком туризму для подальшого вдосконалення законодавчої бази, особливо в кризовому стані. Виявлено низку проблем, що потребують вирішення. Це, насамперед, невідповідність чинної нормативно-правової бази потребам і тенденціям розвитку туристичної галузі. Крім того, перешкодою на шляху ефективного розвитку та інтеграції туристичної галузі є відсутність протягом тривалого часу виваженої політики управління ризиками, що зумовило потребу у створенні моделі управління кризами з урахуванням сучасних реалій і досвіду країн з високорозвиненою туристичною індустрією, які зазнали військової агресії.
Обґрунтовано напрями вдосконалення механізму державного управління туристичною сферою. Проаналізовано етапи становлення туристичної галузі в Україні. Встановлено, що виокремлення туристичної галузі в самостійну господарську діяльність розпочалося з 1993 р. Реформа приватизації та впровадження системи малого підприємництва сприяла розвитку туризму в зазначений період. Серед основних проблем виявлено залежність туристичної сфери від політико-економічної стабільності, залежність державних органів влади від фінансово-промислових груп, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства зі швидким оборотом капіталу, унаслідок чого впроваджуються закони щодо привілейованого функціонування та отримання надприбутків.
Проаналізовано економічні показники розвитку туризму в динаміці та встановлено, що туристична галузь потребує значних витрат і повернення вкладеного капіталу впродовж 6–10 років, що в країнах з нестабільною політико-економічною ситуацією неможливо без підтримки державної політики, про що свідчить аналіз показників галузі. Туристична галузь в Україні значно поступається світовому ринку туристичних послуг, а відтак держава має бути локомотивом, створюючи умови для залучення інвестицій, конкуренції, упровадження інформаційних технологій, антикризового управління, стратегічного управління. Туризм розвивається швидкими темпами в країнах зі стабільною політико-економічною ситуацією. Визначено невідповідність рекреаційно-туристичного потенціалу показникам господарської діяльності, а саме незначне надходження до структури ВВП. Друга фаза військової агресії Росії та анексії території рекреаційно-туристичного потенціалу Азовського узбережжя з постійними атаками Одеси та всієї України призвела до найсуттєвішого кризового стану за всю історію функціонування туристичної галузі, що потребує пошуку шляхів подолання негативних наслідків у сучасних умовах для збереження туристичного потенціалу України.
Проаналізовано формування та реалізацію стратегій планування туристичної галузі в періоди функціонування різних форм органів державної влади. Розроблено модель стратегічного планування в період військових дій та післявоєнного розвитку туризму, враховуючи зарубіжний досвід країн з упровадження інформаційних технологій.
