Адміністративний примус з урахуванням його соціально-правової природи, процесуальних особливостей та функціонального призначення реалізовуваних заходів визначено як універсальний, опосередкований адміністративним правом і зумовлений об’єктивними потребами суспільства метод публічно-правового адміністрування, що є сукупністю адміністративно-примусових заходів активного фізичного, психологічного, матеріального, майнового та іншого впливу на поведінку фізичних або юридичних осіб, застосовуваного спеціально уповноваженими суб’єктами адміністративної юрисдикції з метою забезпечення особистої, громадської (публічної), державної безпеки та підтримання встановленого порядку управління і режиму законності в суспільстві.
З’ясовано правову природу заходів адміністративного примусу, що зумовлено наявністю процесуальних обов’язків учасників адміністративно-деліктного процесу, які формують модель їх належної поведінки у різних видах адміністративних (у тому числі примусових) проваджень та визначають вид, обсяг та утримання належного та можливого примусового впливу, гарантуючи цим дотримання встановленого порядку управління. При цьому кожному виду адміністративних проваджень відповідає своя сукупність процесуальних обов’язків учасників, а відтак і свій обсяг та зміст необхідного примусового впливу, що забезпечує їх належне виконання.
Забезпечення законності під час застосування заходів адміністративного примусу визначено як елемент гарантування адміністративно-правовими засобами відповідності фактичних дій уповноважених субʼєктів адміністративної юрисдикції положенням законодавства, яке встановлює правила застосування заходів адміністративного примусу.
З’ясовано сутність дотримання принципу законності під час застосування заходів адміністративного примусу, що полягає:
по-перше, у правозахисній ролі законності, як стримуючого чинника можливих порушень з боку державних органів та їх посадових осіб, охороні прав людини та громадянина в діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції;
по-друге, у вимогах неухильного дотримання вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів та актів підзаконної нормотворчості усіма суб’єктами адміністративної юрисдикції, які виражають волю народу, пред’являються до всіх без винятку посадових осіб, уповноважених до застосування заходів адміністративного примусу;
по-третє, у здійсненні владних державницьких функцій на основі точного і безумовного виконання законів, при суворому дотриманні посадовими особами суб’єктів адміністративної юрисдикції прав і свобод громадян;
по-четверте, у здійсненні публічного контролю за дотриманням уповноваженими суб’єктами адміністративної юрисдикції вимог законності застосування заходів примусу;
по-п’яте, у виділенні типових порушень законності за: а) суб’єктами застосування примусових заходів; б) видами заходів адміністративного примусу (заходи адміністративного попередження, адміністративного припинення та адміністративної відповідальності, заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення); в) сферою застосування.
Удосконалено розуміння правової та соціальної обумовленості дотримання законності під час застосування заходів адміністративного примусу, що полягає: по-перше, у необхідності вжиття державою адекватних заходів щодо зняття чи подолання у суспільстві соціальних протиріч шляхом застосування активних способів впливу на поведінку індивідуальних або колективних суб’єктів права, таких як примус та переконання; по-друге, у державній потребі, яка домінує над суспільною свідомістю і призводить до появи адміністративно-правових норм, спрямованих на забезпечення прав та інтересів громадян під час застосування адміністративно-примусових заходів, а варіативність вибору засобів правового реагування на можливі порушення таких норм коректно пов’язувати з їх соціальною та економічною обумовленістю.
