Дисертація є комплексним дослідженням захисту конституційного права на особисте життя, в якому на новому науковому рівні розкрито теоретичні та практичні аспекти зазначеної проблематики з позиції природного права, загальних принципів сучасного конституціоналізму, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, національних судів.
У розділі 1 «Загальнотеоретичні аспекти захисту конституційного права на особисте життя» визначено зміст конституційного права на особисте життя та охарактеризовані його складові елементи і ступень їхнього взаємного впливу та взаємозв’язку; встановлено місце права на особисте життя в системі конституційних особистих прав людини, його відмежування від суміжних конституційних прав; проаналізовані конституційні засади захисту права на особисте життя.
Вперше запропонована доцільність виділення окремого природного права людини на особисте життя як її гарантованої автономії від держави, суспільства, інших людей і закріплення його у статті 32 Конституції України.
Удосконалено зміст конституційного права на особисте життя, по-перше, з обґрунтуванням доцільності виділення у змісті трьох складових елементів (можливостей): а) права особи на власну поведінку в особистому житті; б) права вимагати від інших суб’єктів, зокрема від держави, невтручання в особисте життя, тобто дотримання «негативних обов’язків»; в) права вимагати від держави дій із забезпечення безперешкодної реалізації вказаних можливостей, створення умов для їхнього здійснення, охорони, а також захисту у разі створення перешкод у реалізації з боку суб’єктів приватного чи публічного права.
У розділі 2 «Характеристика захисту конституційного права на особисте життя (на основі практики Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, національних судів)» проаналізовані та систематизовані міжнародні стандарти захисту права на особисте життя та їх імплементація в законодавство України, визначені зміст та обсяг позитивних зобов’язань держави щодо захисту конституційного права на особисте життя; на підставі аналізу практики ЄСПЛ, КСУ, національних судів сформульовані критерії правомірності/неправомірності обмежень та втручання в право на особисте життя.
Вперше доведено, що такий самостійний спосіб захисту як припинення дії, яка порушує право, не є достатнім щодо захисту конституційного права на особисте життя, принцип поваги до особистого життя обов’язково повинен включати необхідність належного відшкодування у випадку, якщо таке порушення (втручання) відбувається всупереч законодавству чи свавільно.
Удосконалено зміст позитивних зобов’язань держави з захисту конституційних прав людини, зокрема права на особисте життя, і
Щодо втручання у право на особисте життя доведено, що, враховуючи практику ЄСПЛ, по-перше, при збиранні, зберіганні, обробці, оприлюдненні даних особистого характеру, особливо «чутливих» персональних даних необхідно виходити з принципу пропорційності (відповідності, адекватності та ненадмірності), по-друге, зберігання даних, що дозволяють ідентифікувати особу, має бути не довшим, ніж це є необхідним для досягнення законних цілей, з якими вони збирались та оброблялись.
З метою розширення гарантій прав людини, забезпечення їх ефективності та практичності, можливості їх реальної реалізації, приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів пропонується передбачити окремо право на особисте життя і право на невтручання в приватне життя. Відповідно, частину 1 статті 32 Конституції України викласти у наступній редакції: «Кожний має право на особисте життя та повагу до нього. Ніхто не може зазнавати втручання в його приватне і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України».
