Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової проблеми, що стосується оптимізації управління державними фінансовими ресурсами у системі вищої освіти Китаю. У контексті зростаючої глобальної конкуренції та важливості інноваційного розвитку, вища освіта відіграє вирішальну роль у створенні людського капіталу, забезпеченні соціальної мобільності та досягненні стратегічних національних цілей. Однак у Китаї значні регіональні диспропорції у фінансуванні вищої освіти створюють серйозні перешкоди на шляху до забезпечення рівності доступу та якості освітніх послуг. Це дослідження зосереджується на розробці теоретичних основ і практичних рекомендацій для вдосконалення управління фінансами у цій сфері. Вища освіта є ключовим елементом національного розвитку, оскільки саме вона формує кваліфікований кадровий потенціал для економіки, стимулює інновації та сприяє соціальній інтеграції. У Китаї, що знаходиться на етапі універсалізації вищої освіти, особливо актуальними є проблеми регіональної рівності, ефективності та адекватності фінансування. Східні регіони країни отримують набагато більше ресурсів, ніж центральні, західні та північно-східні, що створює нерівність у можливостях розвитку. Розподіл фінансових ресурсів у Китаї має суттєвий вплив на соціально-економічну стабільність та міжнародну конкурентоспроможність країни. Метою дослідження є вдосконалення теоретичних і методологічних основ управління державними фінансовими ресурсами у системі вищої освіти Китаю з урахуванням забезпечення регіональної рівності, ефективності та адекватності фінансування. Одним із ключових аспектів дослідження є оцінка ефективності розподілу державних фінансових ресурсів. Уперше використано трьохетапну DEA для оцінки ефективності фінансування у вищій освіті Китаю. За допомогою трьохетапного аналізу DEA було виявлено, що основним джерелом втрат ефективності є невідповідність між масштабами фінансування та реальними потребами регіонів. Наприклад, у менш розвинених регіонах часто спостерігається дефіцит ресурсів, тоді як у провінціях зі стабільною економікою ресурси не завжди використовуються раціонально. За допомогою моделі DEA також виявлено, що в 60% регіонів Китаю втрати ефективності спричинені нераціональним розподілом фінансів. Найбільші втрати спостерігаються у провінціях із низьким рівнем економічного розвитку. Аналіз ефективності розподілу дозволив визначити, що ключовою проблемою є недостатнє врахування регіональних потреб і особливостей. Це підтверджує необхідність більш гнучких підходів до управління, що враховують регіональні особливості. У дисертації представлено нову методику оцінки адекватності фінансування, яка базується на розрахунках стандартних витрат на одного студента у різних регіонах. Результати аналізу свідчать, що середній рівень адекватності фінансування у Китаї становить 0,79, що вказує на недофінансування системи вищої освіти. Найгірша ситуація спостерігається у центральних та північно-східних регіонах, де розрив між реальними та необхідними витратами є найбільшим. Водночас у східних регіонах адекватність фінансування значно вища, що створює додаткові переваги для цих регіонів у залученні студентів і кваліфікованих кадрів. На основі проведених досліджень розроблено рекомендації для вдосконалення управління фінансовими ресурсами необхідно збільшити трансфертні платежі для менш розвинених регіонів, забезпечивши їм необхідний рівень фінансування. Розроблена модель розподілу фінансових ресурсів, яка враховує потреби регіонів та реальні можливості їхньої економіки, дозволяє оптимізувати використання ресурсів. Для зменшення навантаження на державний бюджет запропоновано cтворення багатоканальної моделі фінансування, що передбачає залучати приватний капі тал та міжнародні інвестиції, а також стимулювати партнерства між університетами та бізнесом. Для підвищення прозорості управління та оптимізації розподілу ресурсів запропоновано використання цифрових технологій та впровадження автоматизованих платформ управління фінансами. Розробка міжрегіональних програм обміну досвідом та ресурсами посиле співпрацю між регіонами та підвищить ефективність освітньої системи. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення державної політики у сфері фінансування вищої освіти, а також для створення інтегрованих систем управління ресурсами, що враховують регіональні особливості.
