Дисертація є першою в українській цивілістиці науковою працею, у якій комплексно досліджено теоретичні й практичні аспекти правового режиму творів архітектури, створених із використанням штучного інтелекту, за законодавством України та зарубіжних країн, визначено сутність окреслених правовідносин, досліджено їх суб’єктний склад та особливості механізму захисту прав їх учасників.
У роботі проаналізовано структуру та динаміку правовідносин, об’єктом яких є твір архітектури, створений з використання штучного інтелекту, у якості її теоретичної основи досліджено питання цивілістичної характеристики категорій правового режиму об’єкта та правового статусу суб’єкта цивільних правовідносин, зокрема й авторсько-правових, встановлено їх спільні й відмінні риси. Наголошено, що категорія правового режиму об’єкта цивільного правовідношення вказує насамперед на межі та обмеження в його правовому регулюванні, тобто на імперативні елементи в загальному диспозитивному регулюванні цивільних відносин. Категорія правового статусу застосовується до суб’єктів правовідношення, її основою в цивільному праві є правосуб’єктність особи. Проте спільною ознакою категорій правового статусу і правового режиму є цільова спрямованість правового регулювання відносин у сфері взаємодії наділених відповідним правовим статусом суб’єктів щодо об’єктів із визначеним правовим режимом. З урахуванням цих положень підтверджено висновок про винятково об’єктний характер штучного інтелекту та відповідно про неможливість визнання його на сучасному етапі суб’єктом правовідносин та надання йому будь-якого правового статусу.
У результаті дослідження доведено, що твір архітектури, створений з використанням штучного інтелекту, завжди містить вагомий інтелектуальний, творчий внесок архітектора як його автора, а отже завжди оригінальним, тобто твором, на який відповідно виникають саме авторські права, а не права особливого роду. Автором такого твору завжди є архітектор, який на правомірній правовій підставі використав систему штучного інтелекту або ж скористався результатом правомірного використання системи штучного інтелекту замовником твору за відповідним договором. Стверджується, що навіть за умови використання генеративного штучного інтелекту архітектор як кваліфікований спеціаліст надає насамперед значну необхідну та достатню кількість запитів та підказок, які коригують та направляють процес генерування штучним інтелектом, зрештою визначаючи його остаточну форму та оригінальність як об’єкта цивільно-правового захисту. Крім того, істотним інтелектуальним, творчим внеском архітектора у створення твору архітектури з використанням штучного інтелекту завжди слід вважати здійснення авторського нагляду, який є невід’ємною частиною архітектурної діяльності, під час якої відбувається зведення об’єкта архітектури як форми втілення твору архітектури, та зумовлює статус архітектора як спеціального суб’єкта відповідальності за результат втілення цього твору. Система штучного інтелекту в цьому разі є інструментом створення твору, а не джерелом генерування неоригінального об’єкта, на який виникають права особливого роду (sui generis). При цьому обґрунтовано, що за умови відсутності творчого внеску фізичної особи для створення твору архітектури з використанням штучного інтелекту у формі ескізів, креслень ілюстрацій чи інших зображень / моделей та мети подальшого втілення твору архітектури в містобудуванні, результат генерування штучним інтелектом має правовий режим неоригінального об’єкта.
Визначено, що в разі використання штучного інтелекту архітектором для генерування зображень, ескізів, креслень, моделей з метою візуалізації авторського задуму на різних етапах архітектурної діяльності, які рішенням архітектора долучаються до архітектурного проєкту, такі зображення, ескізи, креслення, моделі тощо стають частиною такого проєкту та в комплексі становлять відповідний твір архітектури.
Виокремлено загальні та спеціальні ознаки твору архітектури як об’єкта цивільних прав. Загальними ознаками твору архітектури, як і будь-якого іншого різновиду творів, є оригінальність, інтелектуальний, творчий характер, їх притаманність тільки людині. Спеціальні ознаки твору архітектури це – галузь створення (спорудження будівель, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних утворень) та форма втілення (креслення, ескізи, моделі будівель чи споруд, збудовані будівлі чи споруди, плани населених пунктів тощо). Доведено, що для набуття творчим задумом архітектора правового значення твору архітектури він неодмінно повинен відповідати вимогам будівельних норм і правил. Така відповідність будівельним нормам та правилам має не тільки суто теоретичну значущість для характеристики особливостей твору архітектури, але й практичне значення – для відмежування від подібних об’єктів правового захисту, таких як твори образотворчого мистецтва, а також ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки тощо.
