Дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень,
присвячених здійсненню характеристики альтернативних (позасудових)
способів вирішення правових спорів.
У результаті дослідження сформульовано низку нових наукових
положень, рекомендацій і висновків, зокрема:
уперше:
- наведено аргументацію щодо доцільності віднесення процедури
адміністративного оскарження до системи альтернативних (позасудових)
способів врегулювання публічно-правових спорів, де домінуючими мають
бути визнані засади забезпечення вимог адміністративної сервісності та
побудови функціонування органів державної влади та місцевого
самоврядування на принципах «добросовісного» урядування;
- обґрунтовано доцільність перегляду розуміння змісту реалізації
принципу добровільності як принципу здійснення медіації та запровадження
обов’язкової першої сесії переговорного процесу для врегулювання окремих
категорій спорів (спори про розлучення, спори про визначення місця
проживання дитини, податкові спори та ряд інших), що вимагає формалізації
таких процедур та перегляду змісту Закону України «Про медіацію»;
3
удосконалено:
- розуміння змісту підходів до визначення ознак та класифікації
правових спорів як підстав порушень прав та свобод особи, що дозволило
виокремити такі критерії поділу спорів, як: засіб вираження (мирний та
насильницький); рівень прояву (внутрішньо організаційний та зовнішньо
організаційний); строк дії (короткостроковий, довгостроковий та постійний
(безперервний)); територія поширення (об’єктовий, регіональний,
загальнонаціональний, міждержавний, міжнародний); реальність настання
негативних наслідків (реальний та потенційний); періодичність (триваючий
та такий, що виникає); форма (відкритий та латентний); сфера прояву
(політичний, соціально-економічний, релігійний, етничний);
- підходи до науково-теоретичної класифікації заходів самозахисту, що
полягають у їх поділі за такими критеріями, як: вид правовідносин; характер
обмежувального впливу; рівень нормативної визначеності; процедура
реалізації; результат застосування;
- висновок, що здійснення наукових досліджень встановлення
сутності та системи альтернативних (позасудових) спорів відбувається в
межах розгляду окремих їх різновидів, що не дозволяє встановити їх
структуру на основі комплексності;
набуло подальшого розвитку:
- узагальнення підходів до класифікації альтернативних (позасудових)
способів захисту прав та вирішення правових спорів, де виділено такі
критерії їх поділу, як: цілі застосування; характеру засобу впливу на
суб’єктів; зміст та форма рішення, що ухвалюється; нормативний базис для
врегулювання спору; рівень формалізації процесу;
- розуміння ознак альтернативних (позасудових) способів
врегулювання правових спорів, де виокремлено: конфіденційність;
оперативність; співмірність інтересів особи; мінімізація витрат;
- визначення сутності арбітражу як об’єкту, суб’єкту та процедурного
змісту на підставі здійсненої його класифікації за такими критеріями, як:
сфера функціонування (міжнародний і внутрішній національний); обсяг
повноважень арбітра (постійний та арбітраж разовий ad hoc); сфери
економіки та галузей виробництва (морський арбітраж, арбітраж
будівництва, арбітраж інвестиційних спорів тощо); нормативна підстава
врегулювання спору (арбітраж, що регулює спір із застосуванням звичаїв
ділового обігу, та арбітраж, що керується виключно нормами національного
законодавства); імперативність до виконання рішення арбітра (обов’язковий
та добровільний);
пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про медіацію»,
«Про місцеве самоврядування в Україні» та до Цивільного кодексу України
стосовно досліджуваної проблеми з використанням сучасної методології
юридичної техніки з метою вдосконалення правового регулювання реалізації
альтернативних (позасудових) способів врегулювання правових спорів.
Зроблено висновок про те, що підставою для виникнення публічноправового спору є недотримання прав та інтересів приватної особи, що
вчинено внаслідок ухвалення рішення чи здійснення діяльності органами
публічної адміністрації та іншими особами, яким делеговано виконання
функцій держави.
