У дисертації наведене вирішення актуальної наукової задачі, яка полягає у підвищенні ефективності реконструкції дефектів нижньої щелепи, зокрема шляхом комбінації методик автотрансплантації кісткового кортико-
губчастого блоку з гребня клубової кістки та трансплантації в ділянку дефекту вільного васкуляризованого м’якотканинного клаптя з передньолатеральної поверхні стегна.
В Україні із початком російсько-української війни в 2014 році, а згодом і повномасштабного вторгнення в 2022 році, критично збільшилась кількість пацієнтів із вибуховими та вогнепальними пораненнями лицевого черепа та нижньої щелепи. Це робить високоенергетичну бойову травму домінуючою причиною виникнення набутих дефектів та деформацій лицевого черепа в останні роки. Такі поранення призводять не тільки до виникнення кісткових дефектів, але й поєднуються із значною авульсією м’яких тканин, що супроводжується більш вираженим естетичним і функціональним дефіцитом та суттєво ускладнює лікування і реабілітацію даної категорії пацієнтів.
На сьогодні, для відновлення цілісності нижньої щелепи при протяжних дефектах розроблено та застосовується кілька хірургічних методів реконструкції. Кожен із цих підходів має свої переваги та обмеження, які докладно висвітлені в огляді літератури даного дисертаційного дослідження. Одним із найбільш ефективних та сучасних підходів, є використання васкуляризованих кісткових трансплантатів. Зокрема, вільні клапті з малогомілкової кістки (FFF), лопатки (SFP) або клапоть глибокої огинальної клубової артерії (DCIA) вважаються методами першого вибору, оскільки забезпечують високу ефективність і добрі анатомічні та функціональні результати. Проте їх застосування має низку обмежень, зокрема підвищену складність втручань, необхідність спеціального обладнання та інструментів, високу морбідність донорських ділянок і значні хірургічні ризики. Крім того, у деяких клінічних ситуаціях, зокрема при високоенергетичних військових травмах, що супроводжуються перев’язкою або пошкодженням реципієнтних та донорських судин, а також при поєднаних ушкодженнях, таких як ампутації кінцівок, мікросудинна реконструкція є принципово неможливою. Таким чином, чинні методи мікросудинної реконструкції мають свої обмеження, що підкреслює потребу у виборі індивідуалізованого підходу до кожного випадку.
Метою цього дослідження було підвищення ефективності лікування пацієнтів із посттравматичними та післяопераційними дефектами нижньої щелепи та прилеглих м’яких тканин, а також зменшення частоти післяопераційних ускладнень шляхом комбінованого застосування методик вільної пересадки кістки та васкуляризованих м’якотканинних клаптів. Для виконання поставленої мети було розроблено програму та дизайн дослідження, що передбачав послідовне виконання трьох етапів, у ході яких: 1) визначались основні клініко-анатомічні та хірургічні фактори ризику, що призводять до післяопераційних ускладнень та невдач при реконструкції дефектів нижньої щелепи різної етіології автотрансплантатами з гребеня клубової кістки, зокрема дефектів нижньої щелепи, спричинених високоенергетичною травмою; 2) аналізувались результати реконструкції дефектів лицевого черепа, зокрема нижньої щелепи, спричинених бойовою травмою, із комбінованим застосуванням передньолатерального клаптя стегна та вільної пересадки кістки; 3) визначались зміни об’єму та щільності автотрансплантатів з гребеня клубової кістки в післяопераційному періоді при реконструкції ними дефектів нижньої щелепи при самостійному застосуванні, та в поєднанні з передньолатеральним клаптем стегна.
При послідовному виконанні цих етапів було застосовано загальноклінічні, рентгенологічні (в тому числі томографічні — МСКТ), біометричні методи (рентгенденситометрія та волуметрія), а також методи статистичного аналізу.
