Метою даного дослідження було підвищення ефективності інтенсивної
терапії та зменшення відсотку ускладнень, які виникають при розвитку масивних
післяпологових кровотеч, за рахунок оптимізації інтенсивної терапії, що до
лікування основних патофізіологічних порушень при масивних крововтратах.
Дослідження було побудовано на порівняльному аналізі впливу інгібіторів
протеолізу на динаміку крововтрати та розвиток ускладнень при масивних
післяпологових кровотечах, оцінці прогностичної ролі гемодинамічних
параметрів при втраті об'єму циркулюючої крові у породіль та визначення ролі
лактату в оцінці тяжкості акушерських кровотеч, оцінці впливу акушерської
крововтрати на частоту виникнення ренальної дисфункції в ранньому
післяпологовому періоді та на вивченні стану системного транспорту кисню в
залежності від показників гематокриту та гемоглобіну в умовах крововтрати.
У дослідження ввійшло 117 породіль, у яких пологи ускладнилися
крововтратою, яким на базах Комунального закладу Львівської обласної ради
«Львівський обласний перинатальний центр» (м. Львів, Україна), КЗКОР
«Київська обласна клінічна лікарня» (м. Київ, Україна), проводились
діагностичні, лікувальні процедури та прийом пологів.
Виходячи з того, що при розвитку масивних післяпологових кровотеч,
можливі ускладнення можуть набувати різноманітного характеру, у роботі вони
були поділені на окремі групи, де кожній з них присвячений окремий розділ, у
яких пред’явлено аналіз, прогностична роль та основні патофізіологічні зміни,
характерні для даного виду ускладнення.
При оцінці ефективності різних схем дозування транексамової кислоти
(ТКК) в стандартному протоколі інтенсивної терапії післяпологових кровотеч
(ППК), було сформовано чотири групи пацієнток: контрольна група, у яких
використовувався стандартний протокол терапії ППК без застосування ТКК, та
групи зі використанням стандартного протоколу терапії ППК з додаванням ТКК
(група 2 ̶ ТКК в дозі 10 мг/кг, група 3 ̶ТКК в дозі 25 мг/кг, група 4 ̶ ТКК в дозі
25 мг/кг з подальшим введенням 10 мг/кг за годину).
Під час проведених досліджень було встановлено, що додавання ТКК в
стандартний протокол терапії ППК надає значний ефект на зниження об'єму
крововтрати, але може супроводжуватися виникненням небажаних побічних
дозозалежних ефектів, таких як тимчасова судомна активність (до 18,18%
випадків), нудота (від 6,67% до 18,18% випадків), блювота (від 3,85% до 12,12%
випадків), головний біль (від 3,3% до 10,71% випадків), артралгії та міальгії (від
3,57% до 15,15% випадків), тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок блювота (від
3,03% до 3,85% випадків). При цьому, додавання ТКК в дозуванні 10 мг/кг
надавало меньший ефект у порівнянні з ТКК в дозуванні 25 мг/кг. Додавання
ТКК в дозуванні 20 мг/кг супроводжувалося меншою частотою виникнення
ускладнень в порівнянні з використанням ТКК в дозуванні 25 мг/кг + 10 мг/кг, а
оптимальним дозуванням ТКК, в співвідношенні кровоспинний ефект/частота
побічних ефектів, можна вважати дозу 25 мг/кг.
Для вивчення прогностичної ролі гемодинамічних показників, які
використовуються для оцінки реакції системного кровообігу на втрату об'єму
циркулюючої крові у породіль нами було обстежено дві групи пацієнток: група
I включала в себе пацієнток з пульсовим тиском (ПТ) = 42,3±1,1 мм рт ст., в групу
II увійшли пацієнтки с ПТ = 30,3±1,4 мм рт ст. Проведені дослідження у даних
групах виявили, що:
– показники ПТ доцільно використовувати для визначення
гіповолемічного статусу і раннього маркера важкості крововтрати, який за
діагностичною цінністю перевершує такі гемодинамічні показники, як ударний
об'єм (УО), хвилинний об'єм крові (ХОК), серцевий індекс (СІ), середній
артеріальний тиск (АТср);
– статистично достовірні зміни ПТ спостерігалися при крововтраті, яка
становила, або перевищувала 9,2±1,4% об`єму циркулюючої крові (ОЦК);
– при відсутності статистично значущих відмінностей в таких показниках
системної гемодинаміки, як УО, ХОК, СІ і АТср, породіллі з ППК і з ПТ <40 мм
рт ст. мали більший відсоток масивних гемотрансфузій;
– пульсовий тиск <40 мм рт ст., який реєструвався у породіль з ППК,
асоціювався з більш тривалим їх перебуванням у відділенні інтенсивної терапії
(ВІТ).
При вивченні показників лактату у якості прогностичного маркера
ускладнень у породіль з ППК було встановлено, що:
– лактат є достовірним прогностичним маркером при клінічному прийнятті
рішення щодо проведення масивних гемотрансфузій (МТ), в порівнянні з
загальноприйнятим в цьому відношенні шоковим індексом у пацієнток з ПКК;
– тривалість перебування пацієнток у ВІТ була значно вищою при рівні
лактату вище 4 ммоль/л, а саме 7,9±0,6 днів, що було на 259,09±3,8% більше в
порівнянні з пацієнтками з рівнем лактату нижче 4 ммоль/л (2,2±0,3 днів)
(р=0,001215);
– рівень лактату вище 4 ммоль/л, є прогностично несприятливою ознакою
при ППК щодо подальшої важкості стану пацієнток і пов'язаний із збільшенням
часу перебування у ВІТ і стаціонарі.
