Дисертація присвячена особливостям імерсивних культурних практик в контексті феномена метамодернізму. Актуальність дослідження зумовлена появою у сучасному суспільстві все більшої кількості культурних практик, які вже не підпадають в поле рефлексії постмодернізму. Логіка дослідження полягає в тому, що за допомогою міждисциплінарного підходу аналізуються провідні світові та вітчизняні імерсивні культурні практики, в процесі аналізу розкриваються відображені в них маркери метамодернізму.
Теоретичною основою дослідження метамодернізму стали праці Т. Вермюлена, Р. ван ден Аккена, А. Думітреску, Е. Гіббонс, С. Абрамсона, Л. Тернера та ін. На підставі аналізу теоретичного підґрунтя метамодернізму виявлено його принципову основу (атопічний метаксис – часопростір, що одночасно впорядкований і невпорядкований) та сутнісні характеристики (нова щирість, наївність, осциляція, перформатизм, реконструкція, відродження міфу, етика істинності, постіронія). Проаналізовано методи метамодернізму: метарефлексивність (життя як фільм), подвійний кадр розповіді (подвійний фрейм наративу, перформатизм Ешельмана), осциляція (коливання), Quirky (чудернацький, химерний), The Tiny, або метамодерністський мінімалізм, епос або метамодерністський максималізм, конструктивний пастиш (або конструктивна стилізація), Ironesty, або іронічна щирість; Normcore; надпроєкція (антропоморфізація), метамилість (за Г. Дембером); принципи метамодернізму: метамодернізм як переговори між модернізмом і постмодернізмом; діалог над діалектикою; парадокс метанаративів; зіставлення; руйнування відстані; множинні суб’єктивності; співпраця; одночасність і породжувальна неоднозначність; оптимістична відповідь на трагедію шляхом повернення, хоч і обережного, до метанаративів; інтердисциплінарність (за С. Абрамсоном).
У дисертаційній роботі імерсивність розглянуто як культурний феномен, що поєднує в собі різноманітні технології і являє собою багаторівневу семіотичну систему. На основі проведеного аналізу пропонується визначення імерсивності, імерсивних культурних практик, а також типологія імерсивних культурних практик, заснована на мірі взаємодії різноманітних чинників усередині дискурсу сучасних культурних практик. Зокрема, У контексті сучасних культурних практик імерсивність розглядається як набір прийомів естетичного впливу на глядача, що дозволяє залучати його в мультимедійне або трансмедійне середовище. запропоновано визначення поняття «імерсивні культурні практики» як сучасних культурних практик, що пропонують імерсивний досвід та використовують інноваційні технології для досягнення цього результату.
