Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей і функцій свята як соціокультурного феномена сучасності. Це зумовлено трансформаціями у святковій культурі та посиленням ролі свята у процесах соціокультурогенезу та у житті окремої людини. Зокрема, в сучасних умовах свято впливає на основні риси повсякденності та стилів життя, забезпечує збереження традиційних соціокультурних цінностей, конституювання соціокультурної ідентичності тощо. Водночас у ситуації постмодернізму суттєво змінюється конфігурація святкових заходів, що викликає зацікавленість у фестивальній репрезентації у різних формах та збереженні традиційних свят як елементів нематеріальної культурної спадщини.
У першому підрозділі «Ступінь наукового розроблення і джерельна база роботи» першого розділу «Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження» охарактеризовано основні праці зарубіжних і українських дослідників, у яких сформульовані основні методологічні засади вивчення свята. Зазначено, що складний поліморфний характер свята привертає дослідницьку увагу істориків, соціологів, культурологів, психологів, філософів, мистецтвознавців та ін. Така методологічна міждисциплінарність уможливлює розуміння змісту, смислового навантаження, функцій та соціокультурної ролі цього феномена. При цьому більшість дисертацій українських філософів та мистецтвознавців, істориків, культурологів, зокрема в царині теорії та історії культури, присвячені особливостям та складовим календарно-обрядових свят регіонів України – звичаям, пісням, народним іграм тощо. Це праці С. Боян, Т. Гаєвської, А. Гоцалюк, Н. Громової, В. Диханова, О. Кожолянко, О. Ліманської, О. Пенькової, О. Смоляк, Л. Узунової, М. Умебаясі, М. Федущак, С. Чуйко. Серед них переважають дослідження регіональної весільної обрядовості (З. Босик, В. Матушенко, І. Несен, І. Шворак). Констатовано недостатню артикуляцію соціальної сутності свята і святкової культури в українській соціогуманітаристиці, зокрема культурології.
У другому підрозділі «Поняттєво-категоріальний апарат дослідження: методологічні преференції соціокультурного дискурсу» обґрунтовано, що в контексті встановлення меж сутнісної характеристики свята, його архітектоніки як складного феномена з нескінченною кількістю взаємозумовленостей та варіативностей смислових культурних і соціальних навантажень перспективним є концептуальне моделювання феномена «свято» з урахуванням актуального соціокультурного дискурсу, який володіє релевантною неоднозначності цього феномена науковою методологією.
У третьому підрозділі «Свято: концепції, функції, класифікація» проаналізовано основні підходи до вивчення свята, його функції та класифікації, а також запропоновано авторське визначення свята як соціокультурного феномена: свято – це найбільш виразна форма позабуденного (нерутинного) побутування суспільства, культури та людини, специфіка якої традиційно наскрізь просякнута синтезом сакральності, творчості, свободи, споглядання та участі, що активізує візуальні, звукові, тілесні відчуття та реалізується іманентними святковим заходам видовищно-ігровими засобами і художньо-технологічними принципами їхньої організації.
