Дисертаційна праця присвячена всебічному дослідженню феномена
універсалізму у трубному виконавському мистецтві. Висвітлено засади
універсалізму в сучасній виконавській трубній практиці, а також паростки його
формування впродовж історії виконавства. Встановлено, що факторами
формування універсалізму слугували:
̶ набуття композиторських, диригентських, мультиінструментальних
навичок, які сприяли становленню загальних рис універсальності
музиканта;
̶ модернізація конструкції інструментів та вміння трубачів
виконувати на них музичні твори, серед переліку інструментів:
натуральні труби, кулісні труби, клапанні, інвенсійні, вентильні,
помпові, чвертьтонові, електронні, препаровані, флюгельгорни,
піколо та ін.;
̶ ґрунтовне ознайомлення спеціалістів із методичними трактатами,
що охоплювали інструкції гри на різних видах труб, різноманітні
виконавські принципи трубних шкіл: італійської – Ч. Бендінеллі,
Дж. Фантіні, Дж. Аральді, Дж. Форабоскі, французької –
М. Мерсенна, Х. Леграма, А. Гобера, Фр. Доверне, А. Брулона,
німецької – М. Преторіуса, Д. Шпеера, Й. Альтенбурга, австрійської
– Й. Кунерта, А. Немеца, англійської – Дж. Нортона,Т. Харпера,
американської – Е. Паудерта, Г. Кларка, Г. Джеймса та ін;
̶ володіння різними виконавськими техніками: кларіно, розширеними
техніками – мікрохроматики, мультифонного звукоутворення,
традиційними та нетрадиційними виконавськими прийомами,
дублювання, імпровізації, артикуляції, видозмін тембру та
інтонації, академічною та джазовою технікою гри з сурдиною та
ін. від моменту їх появи та впровадження у виконавську трубну
практику;
̶ вдосконалення трубачами різнобічних виконавських здатностей
шляхом застосування спеціального устаткування: форбеї,
примітивних імітативних інструментів, сурдин, фіксуючих
механічних пристроїв, вимірювального приладдя сили звучання
інструмента, використання в тренувальних цілях інших видів
труб, наприклад натуральної;
̶ опанування трубної специфіки джазового мистецтва й осягнення
нових музичних стилів, їх різноманітних сплавів;
̶ виконавський досвід трубачів у академічних та естрадно-джазових
музичних колективах;
̶ здатність трубачів адаптовуватися до умов виконання широкого
спектра різностильового репертуару.
Явище універсальності розглянуто не лише як надзвичайно важливу
компетентність трубача на сьогодні в різноманітній фаховій,
загальномистецькій виконавській практиці, а й як необхідну обізнаність в
основоцентричних виконавських різнобічних здатностях, що формує широку
ерудицію фахівця та різновекторність фаху.
Зважаючи на високий рівень розвитку трубного виконавського мистецтва
у ХХІ ст., затребуваність участі трубачів-оркестрантів у різностильових
колективах, висвітлюється проблема вузької спеціалізації фахівців, а також
пропонуються актуальні ідеї для її вирішення, що сприятимуть набуттю
трубачами універсальності, розширенню виконавських здатностей та
вихованню фаху широкого профілю. Дану потребу виявлено у зв’язку із
сучасними вимогами пристосування трубачів до умов виконання не тільки
ансамблевого або оркестрового, а й сольного різностильового репертуару. З
появою джазового виконавського мистецтва та паралельним розвитком
академічного напрямку впродовж ХХ–ХХІ століть палітра різностильового
репертуару значно збагатилася, що, безумовно, визначило незвично складні
вимоги до праці трубачів.
У дослідженні визначних постатей виконавців-трубачів було виокремлено
спеціалістів, які володіли академічною та естрадно-джазовою специфікою гри,
успішно поєднуючи у практиці виконавські принципи двох контрастних методик,
демонструючи свої унікальні здатності виконавської універсальності. Аналіз
секретів виконавської майстерності артистів дозволив виявити перелік важливих
універсальних навичок, корисних для сучасного трубача.
У зв’язку із значною кількістю академічних і джазових виконавських
прийомів та їх різним трактуванням у світі вперше з врахуванням
індивідуальних особливостей їх конструкцій було класифіковано естрадно-
джазові зразки та віднесено до традиційних виконавських прийомів, що
дозволить сучасним трубачам краще зрозуміти їх виконавську природу.
Вагомою проблемою виявилася контраверсійність методологічних
принципів трубної академічної та естрадно-джазової практик. Відтак,
пріоритетним напрямом у дослідженні постало розкриття засад універсального
виконавського мистецтва, осягнення яких дозволить сучасним трубачам
опанувати та поєднати різновекторні академічні та естрадно-джазові тонкощі
виконавської специфіки.
Таким чином, академічне й естрадно-джазове трубне виконавське
мистецтво в даній роботі було обрано об’єктом дослідження, а універсальні
виконавські здатності трубача – предметом дослідження. Метою дисертації є
розкриття нової виконавсько-методологічної концепції, яка дозволить трубачам
комплексно оволодіти академічною та естрадно-джазовою виконавською
майстерністю, а також розширить різнобічні навички артиста, сприяючи його
виконавському універсалізму.
