Герніологія є однією з найбільш динамічно розвинутих галузей сучасної хірургії як в Україні, так і за кордоном. Це зумовлено високою поширеністю гриж черевної стінки, зокрема пахвинних, які складають до 70–80% усіх грижових утворень. За даними ВООЗ, на пахвинні грижі страждає 3–6% населення, причому у чоловіків частота досягає 6–7%, а у жінок — близько 2,5% [73, 110].
Основний спосіб лікування даної патології – хірургічний. Операції з приводу гриж складають від 15 до 25% всіх хірургічних втручань [17]. Серед них 75% припадає на пахвинні грижі [50]. Так, тільки у Великобританії щорічно оперують 100 000 пацієнтів з пахвинними грижами [19]. Розроблено безліч оперативних способів, серед яких, «золотим стандартом» вважається операція Ліхтенштейна, але з розвитком ендовідеохірургії на провідні позиції виходять трансабдомінальна преперитонеальна герніопластика (TAPP) і трансперитонеальна ендоскопічна герніопластика (ТЕР). Лапароскопічний метод відновлення пахвинної грижі, має ряд переваг, таких як менша частота післяопераційних ускладнень, менш виражений післяопераційний біль, зменшення термінів госпіталізації, зменшення витрат на лікування пацієнта та тривалості його непрацездатності. Недоліками даного методу є вища пряма вартість, необхідність загальної анестезії та необхідність виявлення «нової» анатомії задньої пахвинної стінки з лапароскопічного погляду, що не є звичним для загальних хірургів.
Ключовими критеріями ефективності оперативного лікування залишаються рівень післяопераційного болю та частота рецидивів. За даними літератури, частота рецидивування сягає 30–35% [1, 4]. Наявність хронічного болю часто пов’язана з травматизацією нервових структур фіксуючими елементами: скобами, швами, такерами [70]. Не менш важливим залишається дотримання принципів безпеки хірургічного втручання, оскільки перитонеальна дисекція у зонах нервових стовбурів може спричинити стійкий нейропатичний біль [20].
У рекомендаціях Європейського товариства герніологів (EHS, 2014) зазначено, що при дефектах черевної стінки понад 2 см або при рецидивуючих грижах рекомендовано обов’язкове застосування сітчастих імплантів [17]. Проте оптимальний метод їх фіксації досі остаточно не визначено, особливо в умовах української клінічної практики.
Попри значну кількість досліджень, спрямованих на порівняння різних технік герніопластики, видів сітчастих ендопротезів і способів їх фіксації, проблема післяопераційного болю та рецидивування залишається актуальною. Саме ці невирішені питання стали підґрунтям для проведення даного дослідження.
Мета дослідження:
Підвищення ефективності трансабдомінальної преперитонеальної алопластики при пахвинних шляхом розробки та впровадження алгоритму лікування.
Задачі дослідження:
1. Дослідити анатомічні особливості пахвинної ділянки при пахвинних грижах різного розміру.
2. Оптимізувати техніку TAPP-герніопластики без фіксації сітчастого ендопротезу та визначити клінічні показання до її застосування.
3. Обґрунтувати доцільність фіксації анатомічного імпланту при пахвинних грижах великих розмірів.
4. Провести порівняльну оцінку ефективності лапароскопічної герніопластики за методикою TAPP з фіксацією та без фіксації сітки.
5. Оцінити безпосередні клінічні результати лапроскопічної герніопластики TAPP з фіксацією та без фіксації сітки.
