Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена увагою до топологічного повороту в
гуманітаристиці, котрий постав продуктивним обʼєктом теоретичної рефлексії сучасних літературознавців,
філософів, культурологів. Протягом багатьох століть, від епохи Античності і до сьогодення, теоретики
асимілюють ідеї, вчення про простір, зокрема про топос, як цілісну та окрему систему, наголошуючи на
індивідуальності категорії «простору» як автентичного способу вираження. Науковці-теоретики, серед яких А.
Асман, Т. Гундорова, Е. Левінас, Н. Малютіна, Я. Поліщук, Т. Шевченко акцентують увагу на просторах
ліричних та есеїстичних текстів як окремій системі координат із самостійною внутрішньою динамікою. Ідеться
про асиміляцію та співіснування різних культурних традицій та впливів, відмінних моделей ідентичності,
традицій та новаторства.
Актуальність дослідження також зумовлена тим, що просторовий дискурс репрезентує різні динамічні
процеси трансформації, що нерідко стають результатом актуального співіснування постмодерних та інших
тенденцій у літературознавчому процесі. Важливою та сучасною постала інтерпретація просторових координат
у творчості сучасного письменника В. Махна, який є представником модерністичного та постмодерністичного
руху, творчість якого, проте, ще не була обʼєктом системного наукового осмисмилення з погляду топологічних
практик.
Об’єктом дослідження постали ліричні збірки В. Махна («38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше»
«Єрусалимські вірші», «Поет, океан і риба», «Одновітрильний дім») та есеїстичні збірки письменника
(«Котилася торба», «Околиці та пограниччя», «Уздовж океану на ровері», «З голосних і приголосних:
енциклопедичний словник імен, міст, птахів, рослин та усілякої всячини»). Дотичним до названих збірок
матеріалом вивчення постали також окремі інтервʼю письменника.
Предметом дослідження постала картина світу митця крізь призму просторових координат,
презентована у названих збірках.
У процесі дослідження виявлено, що простір у творчості В. Махна є відображенням різних наповнених
моделей: окреслення певних топосів, акцентування місць стає площиною для обміну культурними кодами та
надбаннями. Митець нанизує в просторі спогади, культурні памʼятки, знакові місця, алюзії на мистецькі
надбання, зокрема літературні тексти, що надає простору есеїстичного чи ліричного тексту окремого та
особливого забарвлення, адже він стає платформою для рефлексії митця та його реципієнта. Заявлена
проблема актуалізує горизонт літературознавчих пошуків, адже розширює межі простору та топологічної
рефлексії, ідентичності та ідентифікації, культури, памʼяті. Відтак розробка та вивчення картини світу у
творчості В. Махна крізь призму топологічних студій постала актуальним питанням у сучасному українському
літературознавстві.
Зʼясовано, що осмислення топологічної тематики у творчості В. Махна, зокрема у ліричних та
есеїстичних текстах, представлене, передусім, у працях українських дослідників, як-от: Т. Гундорової, О.
Демчук, О. Казанової, В. Колкутіної, С. Кочерги, В. Мусій, Я. Поліщука, К. Сільман, І. Томбулатової, Т.
Шадріної, Т. Шевченко, М. Якубовської тощо. Між тим картина світу митця крізь онтологію топосу системно
не вивчалася, тим більше в ліриці та есеїстиці у порівняльному аспекті.
Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні картини світу В. Махна, відображеної в його ліричних
та есеїстичних творах, з погляду топологічного повороту в літературі.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання роботи: обґрунтувати теоретичні засади та
традиції топологічного повороту в літературі; дослідити специфіку художньої репрезентації категорії простору
в контексті ліричних творів та есеїстичного письма В. Махна; проаналізувати звʼязок між уже відомими
просторовими концептами і новими в ліричній та есеїстичній спадщині письменника, окреслити основні
практики творення топосу; схарактеризувати моделі картини світу в ееїстиці та ліриці митця, предметно
зупинившись на акті відображення субʼєкта й топосу ліричного героя та есеїстичної оповідної інстанції;
порівняти засоби відображення картини світу крізь призму топосу в есеїстичному і ліричному дискурсах;
систематизувати специфіку моделювання художнього простору у творчості автора, репрезентовану в його
збірках лірики та есеїстики.
