У дисертації здійснено аналіз розвитку флористичного дискурсу в літературній традиції від античності до ХХ століття, що дає розуміння специфіки й динаміки змін рослинної образності упродовж століть. Зокрема зʼясовано міру й характер впливу контексту епохи на семантику та функціонування флористичних образів, передусім у стилістичному ключі. На матеріалі творчості письменників різних літературних періодів визначено, що тенденції флористичного образотворення до певного моменту не відзначалися динамічністю. Це повʼязано з тим, що автори не знаходили нових флоронімів для вираження ідей чи почуттів, а послуговувалися напрацьованим попередниками арсеналом. Така стабільність є основною підставою визнати «затвердіння» образного словника, і визначення модернізму як етапу його кардинального переосмислення і трансформації.
Зіставлення авторських художніх світів, занурення у складномінливий простір поезії і осягнення міри відбиття життєвого досвіду у творчості, виявлення різних підходів до образотворення відкрило нові обрії для дослідження рослинної образності.
У першому розділі аналіз еволюції рослинних образів у європейській поетичній культурі від античності до XX століття дозволив визначити тенденції розвитку флористичної образності в контекстуальних полях істориколітературного процесу. Зародження алегоричного способу зображення рослин бере початок з античної літератури, де в основі всього міфологія. Алегоризація була елементом відтворення філософських ідей природної гармонії, божественної присутності, адже метаморфози, які відбувалися із персонажами міфів, здійснювалися з волі богів. Глибшого морального та релігійного змісту флористичність набуває з огляду на докорінну зміну вірувань у періоди середньовіччя та Ренесансу, адже християнські цінності на той момент майже витіснили античні. Пріоритетне побутування рослинних образів у релігійній сфері зумовило зближення понять їхньої алегоричності та символічності. Закономірно, що традиція символіко-алегоричного прочитання художніх текстів бере початок зі способу трактування Біблії. Пов’язані з рослинами метафори також створювали простір для багатозначності, що на функційному рівні зближує їх з алегоріями та символами.
У другому розділі початок ХХ століття схарактеризовано як період інтенсивних стильових пошуків у творчості українських письменників. Більшість митців перебувають у межовому стані, адже в своїх новаторських зусиллях вони однаково не могли позбутися тяжіння традиції. Модернізм був задекларований письменниками цілком свідомо й рішуче, але втілений у творчість досить неоднорідно та непослідовно. Окреслене ідейне роздоріжжя зумовило явища неоромантизму, неореалізму, неокласицизму, які у межах мистецької еволюції поставали етапами, що передували розвитку високого модернізму. У пропонованому дослідженні вони трактовані як премодерністські або ранньомодерністські течії. Модернізм у літературному процесі початку ХХ століття розглянуто як багатовекторний феномен, що поєднував традицію та новаторство, задаючи напрямки подальших мистецьких трансформацій.
Третій розділ дисертації присвячено дослідженню флористичного дискурсу лірики Лесі Українки – виявленню еволюції її творчого саморуху. Образна система ранньої лірики поетки визначає її як митця-романтика із досить типовими рослинами-алегоріями, символами, метафорами. Та щодалі Леся Українка залучала нові флороніми до поетичного словника – формувала авторські ідеї та способи творення образів. Крім оновлених символів, алегорій і метафор авторка творить і неологізми, що стають концептами й займають чільне місце у відображенні процесів пізнання світу і себе. Трагічні життєві події стали своєрідною точкою неповернення, каталізатором для становлення Лесі Українки – символістки, а отже й розширення образної системи, доповнення та увиразнення її сенсів, зокрема й у гендерному ключі. Дослідження демонструє, що завдяки введенню у наукову площину флористичного дискурсу вдалось простежити й з’ясувати взаємовпливи рослинних образів та змісту і форми лірики М. Вороного, П. Карманського, О. Олеся, Є. Плужника, О. Лятуринської, Д. Віконської та Лесі Українки.
Флористичні образи є органічною проєкцією світогляду авторів, а відтак і дієвим способом осягнення їхніх творчих шукань та ідентифікації стильової приналежності.
