У роботі досліджено аксіологічний потенціал вигуків і модальних слів у художньому й публіцистичному дискурсах сучасної української мови. Дисертація поєднує прагматичний, лінгвоаксіологічний та функційний підходи до вивчення зазначених дискурсивних одиниць, що дозволило виявити їхню ключову роль у формуванні оцінних значень у процесі комунікації.
Робота виконана в актуальній на сьогодні науковій парадигмі, що охоплює проблеми дискурсології й лінгвоаксіології з огляду на прагматичний потенціал вигуків і модальних слів. Ці проблеми, зокрема й повʼязані з їхнім функціюванням, висвітлювалися в низці робіт на матеріалі української та інших мов (Ф. Бацевич, О. Каптюрова, Л. Ковбасюк, Т. Космеда, Н. Костусяк, О. Малярчук, Л. Мацько, Ю. Невська, О. Олексенко, В. Сліпецька, В. Сухомлин, М. Тихоненко, О. Халіман та ін.), однак комплексно питання прагматики й аксіологічної спроможності вигуків і модальних слів у художньому й публіцистичному дискурсах не було розглянуто.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено комплексне дослідження оцінного навантаження вигуків і модальних слів у сучасній українській мові з урахуванням їхньої ролі в певних дискурсах. Робота також висвітлює соціально-політичні контексти їхнього використання, зокрема під час російсько-української й інформаційної воєн, що надає дослідженню актуальності в сучасному інформаційному просторі.
У першому розділі розглянуто методологічні основи дослідження, визначено термінологічний апарат понять дискурсу й дискурсивних слів. Проаналізовано їхні категорійні характеристики і функції, що забезпечують когезію та модальність дискурсу. Підкреслено, що мультикатегорійність і поліфункційність є універсальними категоріями, які притаманні всім дискурсивним словам. Установлено, що комунікативно-прагматична та емоційно-оцінна функції дискурсивних слів вирізняються найбільшим потенціалом у різноманітних мовленнєвих ситуаціях дискурсу. Досліджено лінгвістичний статус категорії оцінки в українській мові, її еволюцію, структуру, класифікації, функції та взаємодію з іншими категоріями мови. Означено межі й подано характеристику основних етапів формування лінгвістичного поняття оцінки, що сягає ще періоду античних часів. Констатовано, що з кожним новим витком історичного розвитку уявлення про поняття оцінки поступово змінювалося й трансформувалося. Розглянуто проблеми, пов’язані з визначенням частиномовного статусу вигуків і модальних слів, та обґрунтовано їхню належність до дискурсивних одиниць.
Другий розділ присвячено аналізу мовленнєвого потенціалу первинних вигуків у фокусі аксіологічної прагмалінгвістики й дискурсології. Досліджено їхні оцінні функції в художньому та публіцистичному дискурсах української мови. Установлено, що аналіз емоційно-оцінного потенціалу цих одиниць потребує врахування додаткових аксіологічних чинників, зокрема інтонаційного оформлення, невербальних засобів комунікації (міміка, жести), інших оцінно маркованих мовних елементів, а також загального контексту комунікативної ситуації. Підтверджено, що негативні оцінки превалюють над позитивними, що пояснюється когнітивно-психологічними особливостями людського сприйняття та домінуванням негативно̓ї тональності на аксіологічній шкалі.
У роботі зафіксовано поліфункційність емоційно-оцінних значень більшості первинних вигуків, що свідчить про їхню універсальність у різних дискурсах, на відміну від однозначних одиниць. Під час аналізу зібраного матеріалу було виявлено, що деякі вигуки можуть змінювати своє емоційно-оцінне значення, це призводить до появи нових семантичних варіантів, які не відображено в сучасних словниках української мови.
Крім того, у публіцистичному дискурсі, зокрема в заголовках ЗМІ та матеріалах Telegram-каналів, спостерігаємо високу частотність використання первинних вигуків для вираження різних емоційних станів авторів та створення емоційно-оцінного фону текстів та емпатії читачів. Констатовано, що заголовки, які містять первинні вигуки, здебільшого є великими за обсягом й представлені безсполучниковими реченнями із пояснювальними частинами, зʼєднаними двокрапкою.
У третьому розділі увагу зосереджено на дослідженні оцінної спроможності вторинних вигуків у художніх текстах і публіцистиці. Проаналізовано відіменникові, віддієслівні, відприслівникові та запозичені вигуки, що вживаються як засоби вираження оцінки. Найбільшою продуктивністю вирізняються відіменникові вигуки та англіцизми, тоді як віддієслівні та відприслівникові вигуки менш поширені. Останні є традиційними для українського мовлення, проте й вони демонструють здатність до оновлення своїх функцій у сучасній комунікації в межах лінгвоаксіологічного підходу.
