Дане дослідження описує загальну поширеність гіпертрофічної кардіоміопатії серед котів, власники яких звертаються до ветеринарних клінік м. Києва з ознаками серцевої недостатності у цих тварин та серед котів, що не мали симптомів захворювання серця.
Досліджено поширеність кардіоміопатій у 315 котів. Серед них 65 % самиць і 35 % самців свійського кота. Середній вік тварин складав 4,5 роки (від 2-х до 14-ти років), середня маса тіла 4,2 кг (від 2,2 до 8,3 кг). За результатами ехокардіографії захворювання серця виявили у 14 % котів породи домашня короткошерста, 2,8 % котів мали зміни, що могли свідчити про ранній перебіг гіпертрофічної кардіоміопатії (підозрілі щодо наявності хвороби серця).
У тварин з ознаками гіпертрофічної кардіоміопатії значну частку складали самці – 60 %. Окремо було проведено оцінку поширеності гіпертрофічної кардіоміопатії серед котів породи британська і шотландська короткошерста. Встановлено, що в умовах міста Київ найбільш схильними до гіпертрофічної кардіоміопатії є коти порід британська короткошерстa. Виявлено, що у котів породи британська короткошерста поширеність хвороби є вищою і складає 24 %.
Також було досліджено перебіг ускладнення гіпертрофічної кардіоміопатії – кардіогенного набряку легень у 90 котів. Летальність тварин до їх виписки з інтенсивної терапії за кардіогенного набряку легень склала 46 %. У 11 % котів діагностовано повну, або часткову тромбоемболію черевної аорти. Смертність котів цієї групи склала 80 %.
Досліджено вплив ступеня тяжкості ураження легень за кардіогенного набряку. Було розроблено бальну систему оцінки від 1 до 4. Виявлено, що у котів дослідної групи (тварини, що загинули в період проведення інтенсивної терапії) ступінь ураження легень є вищим, порівняно з котами контрольної групи. 50 % котів контрольної групи мали легший ступінь ураження легень (2 бали), тоді як коти дослідної групи у 74 % випадків мали 3–4 бали за даними оцінки торакальних знімків, різниця є достовірною Р<0,001.
Досліджено виживаність котів за різних фенотипів кардіоміопатій впродовж 4-х років, а також проведено оцінку впливу факторів ризику на тривалість їх життя. Здійснено аналіз даних 315 котів з першого етапу дослідження і 40 котів, що вижили після появи симптомів серцевої недостатності. Із загальної кількості досліджених тварин (355 котів) було виявлено 27 % тварин хворих на кардіоміопатію. З них 80 % котів мали гіпертрофічну кардіоміопатію. Інші форми кардіоміопатій виявлялися рідше: 13 % – хворі на рестриктивну кардіоміопатію, у 4 % діагностовано фенотип неспецифічної кардіоміопатії і в 3 % – фенотип дилатаційної кардіоміопатії.
Встановлено, що вірогідність виживання котів після встановлення діагнозу гіпертрофічна кардіоміопатія у перший рік життя складає 86 %. Тварини гинуть найчастіше на 2-й та 3-й рік після встановлення діагнозу. Вірогідність виживання котів на другий рік життя після встановлення діагнозу гіпертрофічна кардіоміопатія складає 50 %, тоді як на третій рік цей показник різко знижується до 15 %.
Встановлено, що середній вік котів контрольної групи є вищим, порівняно з котами дослідної групи (відповідно 6 і 4,8 років). У котів, що загинули прижиттєво виявили ознаки серцевої недостатності (86 %), ритм галопу (у 66 % тварин), додатковий тон за важких змін еластичності міжшлуночкової перетинки, що свідчило про підвищену жорсткість міокарду.
