Дисертацію присвячено дослідженню транскультурного діалогу у мистецтві муралів Києва ХХІ століття у контексті змін візуальної культури під впливом глобалізації. Помічено, що муралізм, як вид мистецтва середмістя стає складовою транскультурного діалогу, що відбувається за різними векторами, слугує фактором розвитку груп суспільства та сприяє розширенню культурного простору. Цей факт розкриває широке поле для даного дослідження та актуалізує його.
Зазначається, що світові глобалізаційні процеси межі ХХ і ХХІ століть рівною мірою проявляються в економіці, політиці, екології, сучасних засобах комунікації і мистецтві. Зміни у різних сферах життя людини, що відбуваються під впливом глобалізації, стають результатом метаморфоз у світогляді не тільки окремих особистостей чи соціальних груп, а й суспільств загалом. Глобалізація загострює питання взаємодії різних цивілізацій, інтенсифікує проблематику схожості та відмінності етнічних культур. Перед іншими країнами, що, як і Україна, стоять на перехресті між політикою мультикультуралізму чи етноцентризму, постають питання самоідентифікації і вибору шляху.
В роботі розглядається культура як інформаційна система поширення норм та цінностей, що оприявнюють у художніх образах суспільно важливий досвід, визначають і регулюють вектор діяльності людини у різних життєвих ситуаціях, відкривають шлях до досліджень інформаційного обміну між культурами, транскультурного діалогу. Останній з високою інтенсивністю впливає на сучасні мурали, зокрема на розквіт мистецтва муралів у Києві починаючи з 2004 року.
У дисертаційній роботі розглянуто історію розвитку муралізму у Києві на тлі історичних, геополітичних і соціокультурних змін – від появи графіті у 1990-х до формування творчих співдружностей митців-муралістів напередодні Помаранчевої революції та стрімкого розвитку мистецтва муралізму у 2010-х роках. Саме в цей період їхня творчість входить до світового контексту, встановлюється інтенсивний творчий діалог із митцями – представниками інших культур. Зазначається, що автори київських муралів керувалися ідеями активної соціальної позиції, яка була скерована на гармонізацію спаплюженого новобудовами 1990-х та «нульових» років міста, наближаючи столицю до західних прикладів «креативних міст» (наприклад, Берліну). Мурали столиці, створені з 2004 року, стають своєрідними та впізнаваними не тільки в Україні, а й у всьому світі, що засвідчує індивідуальну відповідальність митців і діячів культури.
У роботі висвітлюються відмінності муралів від суміжних явищ у мистецтві – монументального живопису, біг-арту, суперграфіки тощо. Зазначається, що мурали – це великі живописні, різні за стилістикою та технікою виконання, твори у середмісті, розташовані на стінах будинків і тротуарах, що виконуються за дозволом влади, що відрізняє їх від мистецтва графіті (яке відносять здебільшого до вандальних субкультурних проявів). За деякими ознаками мурали схожі з монументальним мистецтвом, проте вони не транслюють ідеологію влади, а виражають уявлення певних прошарків суспільства.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано особливості київських муралів та проведено їхній статистичний розподіл за тематикою. Виявлено, що переважна більшість муралів Києва присвячена художнім образам України чи Заходу. Тематика досліджуваних творів свідчить про актуальність для авторів та суспільства теми транскультурного діалогу, рефлексію щодо впливів глобалізаційних процесів на культуру. Художній образ України у творах західних митців-муралістів на території української столиці є художнім образом Іншого, локалізованого на території Іншого-дружнього, тож приреченого на специфічний гротеск та/або адаптацію в середовищі, для нього не пристосованому. Що ж до «образу Заходу» у розумінні київського художника-мураліста, то важливо, що сам жанр муралу (як і графіті, перформансу, гепенінгу тощо) є привнесеним із практики Заходу. Західний стилістичний і частково тематичний досвід став важливою частиною візуальної мови та разом із місцевими традиціями відіграє помітну роль у візуальному транскультурному діалозі/полілозі.
