Як свідчать проведені дослідження у хворих на некроз тонкої кишки до операції вірогідно спостерігалось зниження таких показників в крові, як тромбоцити (в середньому на 21,1%), МНО (в середньому на 73,3%), антитромбіну (в середньому на 23,9%) на тлі зниженого артеріального тиску в середньому на 37,9% та абдомінального перфузійного тиску на 7,4% (р 0,01). При цьому, були отримані вірогідні значення для показників, які були підвищені при некрозі тонкої кишки до операції: Д-димер (в середньому на 14,9%), фібриноген (в середньому на 13,7%) та АЧТВ (в середньому на 12,7%) (р 0,01). Д-димер продемонстрував хороші діагностичні показники (AUC 0,880) при тромбоемболічній оклюзії верхньої брижової артерії, але його чутливість та специфічність коливалась в різних діапазонах при різній патології. У обстеженої нами групи хворих було зареєстровано широкі коливання показника I-FABP – від 199,8 до 2189,6 pg/ml.
Аналіз співвідношення шансів та ймовірності прогнозування ранньої летальності пацієнтів до операції показав про відповідність тільки одного з досліджуваних показників рівню 80 % і вище, а саме шкали SOFA (89,1%). При проведенні регресійного аналізу ми підтвердили хорошу залежність летальності у цих хворих від розвитку полісистемних порушень у післяопераційному періоді: AUC = 0,814, 0,95% ДІ 0,728–0,896, з чутливістю 81,2% і специфічністю 74,6%.
Алгоритм вибору завершення операціі після резекції тонкої кишки при її некрозі за модифікованої методикою Пауля-Мікулича, що полягає в наступних передумовах: достовірними факторами ризику, які нерідко призводять до несприятливих наслідків, вважають наявність нестабільної гемодінамики при надходженні хворих до стаціонару та наявність абдомінального сепсису. Коли екстрена операція при стабільній гемодинаміці пов’язана з розширеними резекціями тонкої кишки у слабких пацієнтів із дуже поганим загальним станом, або під час хірургічного втручання з приводу генералізованого перитоніту, відновлювальні процедури можуть бути також протипоказаними під час першого хірургічного втручання. Для вибору інших тактичних підходів ми покладалися на такі критерії: 1) при відсутності факторів ризику неспроможності та летальності до- та під час операції при некрозі тонкої кишки виконувалась резекція сегменту тонкої кишки з анастомозом за типом «бок в бок»; 2) при нестабільній гемодинаміці без перитоніту – резекція сегменту тонкої кишки без анастомозу →лапаростомія та «secodlook» стратегія через 48-72 год; 3) при нестабільній гемодинаміці з перитонітом – резекція сегменту тонкої кишки без анастомозу, NPWT з негативним тиском та «secodlook» стратегія через 48-72 год.
Розроблений діагностично-лікувальний підхід дозволив знизити загальну частку хворих із зареєстрованими загрозливими для життя ускладненнями різного ступеню тяжкості за Clavien-Dindo у вигляді моноорганних або полісистемних порушень (IVa та IVb ступенів) з 8,9% до 5,7% та з 6,5% до 2,9%, відповідно, а 30-добову летальність з 17,1% до 9,5% (213,330, p0,010).
