Конончук О. М. Стильова парадигма перської новелістики 20-х - 40-х років ХХ ст.

У дисертації досліджується стильова парадигма перської новелістики періоду її становлення та утвердження (20-ті - 30-ті рр.) і розквіту (40-ві рр.). Аналізуються тексти провідних перських письменників, таких, як Мірза Алі Акбар-хан Дегхода (1879 - 1956), Мохаммад Алі Джамаль-заде (1892 - 1997), Сейд Мохаммад Багер Хеджазі (1901 - 1974), Садек Хедаят (1903 - 1951), Бозорг Аляві (1904 - 1997) та ін. Робиться висновок, що традиція характеризувати перську новелістику 20-х - 40-х років ХХ ст. в річищі реалістичної поетики та оцінювати її набутки, відштовхуючись від критеріїв художнього методу реалізму, яка склалася свого часу в радянському літературознавстві, була спричинена особливостями часу й історичними обставинами. Тим часом аналіз перської новелістики виявляє стильове багатство, засвідчує активне звертання іранських письменників до поетики модернізму, яке аж ніяк не применшило художньої цінності того чи іншого твору, а навпаки, збагачуючи образну та стильову палітру текстів, допомогло створити яскраві самобутні твори. Іранське літературознавство не розмежовує новелу та оповідання, використовує щодо них єдиний термін "дастан-е кутах". На основі вітчизняного досвіду стильова парадигма малої прози розглядається в дисертації за жанровими різновидами - власне оповідання, новела, мініатюра, казка, новела-нарис та ін. Робиться висновок про новелістичну тенденцію чи спрямованість твору, що реалізується засобами певного стилю за законами внутрішнього розвитку тексту.