Акрам М. А. Клініко-патогенетичні механізми формування хронічного гломерулонефриту у дітей

Дисертаційна робота присвячена виясненню особливостей перебігу гломерулонефриту у дітей в сучасних умовах, встановленню факторів, сприяючих його прогресуванню і хронізації на основі вивчення клініко-лабораторних показників, визначення фосфоліпідів сироватки крові і мембранах еритроцитів, а також 2-мікроглобуліну в сироватці крові і в сечі. Порушення в системі бета2-мікроглобуліна у дітей з гострим гломерулонефритом починаються з перших днів від початку хвороби. Стабільно утримуюче підвищення рівня бета2-мікроглобуліну в сироватці крові і екскреції з сечею є маркерами хронізації гострого гломерулонефриту у дітей. Підвищення екскреції нирками бета2-мікроглобуліну слугує чутливим маркером ушкодження проксимальних канальців у дітей, хворих на гострий та хронічний гломерулонефрит і може використовуватись для оцінки ступеня активності патологічного процесу в нирках при гострому та хронічному гломерулонефриті, що важливо враховувати при ефективності терапії. Гострий та хронічний гломерулонефрит, незалежно від форми захворювання, супроводжується підвищеним ушкодженням фосфоліпідного компонента клітинних мембран, відображаючого мембранодеструктивний процес. При хронізації гострого і прогресуванні хронічного гломерулонефриту патологічний процес в нирках супроводжується більш вираженими змінами фосфоліпідного компонента клітинних мембран. Ключові слова: гломерулонефрит, діти, 2-мікроглобулін, фосфоліпіди, спонтанний гемоліз еритроцитів.