Норець М. В. Мотив каяття в романній прозі Ф. М. Достоєвського.

У дисертації здійснено аналіз романної прози Ф. М. Достоєвського з погляду її композиційної обумовленості мотивом каяття. Те, що раніше аналізувалося як релігійно-онтологічна проблематика, яка свідомо проробляється автором, у дисертації розглянуто як регулятиви, що визначають роботу естетичної свідомості іманентно, не перетворюючись на "матеріал" цієї свідомості. Покаянний мотив обіймає сюжетно-фабульну єдність художнього цілого роману "Преступление и наказание": будь-який значущий епізод роману й тематично, і композиційно співвідноситься з покаянним сюжетом. Подія каяття проходить певні стадії: досвід безсилля жертовних намірів добрa; інтуїція особистої унікальної провини й обумовлене цією інтуїцією випадання з людської спільноти; стадія розпаду "природних спільнот", що обіцяють і здатні на суд і прощення. Інтерпретація фіналу роману з орієнтацією на Книгу Йови узгоджується з заявленою точкою зору на архітектоніку події каяття на тій підставі, що Раскольников, подібно до біблійного Йови, потребує власної провини, не приймаючи ні порад, ні вмовлянь ззовні. Таким чином, роман ми розглядаємо як процес переходу із психологічного рівня покаяння на онтологічний рівень каяття. Стадіальність цього процесу, що задається євангельським архетипом, обумовлює сюжетно-композиційну своєрідність роману "Преступление и наказание".