Коробова Г. О. Особливості гіпертензивної дисциркуляторної енцефалопатії залежно від адренореактивності організму

Дисертація присвячена комплексному вивченню клініки, діагностичних і лікувальних підходів до гіпертензивної дисциркуляторної енцефалопатії при різноманітній адренореактивності. Встановлено, що у разі високої бетаадренореактивності у хворих на гіпертензивну дисциркуляторну енцефалопатію I стадії переважають запаморочення, більш інтенсивний та частий головний біль напруги, неточність у разі виконання пальценосової проби та дисдіадохокінезу, більш виражені прояви синдрому вегетативної дистонії, її пароксизмальний перебіг. Гіпертензивна дисциркуляторна енцефалопатія на фоні високої БАР характеризується більш вираженим підвищенням середньодобового і денного САТ, недостатнім зниженням нічного АТ, підвищенням добової варіабельності, збільшенням і подовженням ранкового підвищення АТ, переважає зниження кровотоку у вертебрально-базилярному басейні за даними УЗДГ. На фоні лікування бетаблокатором небивололом у хворих з високою БАР достовірно знизилися інтенсивність запаморочення і його частота, достовірно зменшилася виразність депресії і тривожності, зменшилася частота й виразність симптомів вегетативної дисфункції. У разі низької БАР ці зміни були менш вираженими. У разі високої БАР достовірно знизився АТ і його варіабельність, виразність і тривалість ранкового підвищення, достовірно покращився кровоток, в той час як у хворих з низькою БАР ці зрушення були несуттєвими. Застосування бетаблокатора показане у разі високої бетаадренореактивності для корекції дисциркуляторної енцефалопатії у хворих на артеріальну гіпертензію. Запропоновано методику визначення цільової групи хворих на гіпертензивну дисциркуляторну енцефалопатію, яким переважно призначати бетаадреноблокатори. Ключові слова: артеріальна гіпертензія, дисциркуляторна енцефалопатія, адренореактивність, бетаблокатори.