Об’єкт дослідження: процес дистанційної трудової діяльності (ДТД) професіоналів і фахівців промислового підприємства; мета роботи: подальший розвиток теоретичних положень і методичного забезпечення управління ДТД у вигляді сукупності управлінських впливів щодо координації її виконання професіоналами і фахівцями підприємств машинобудування; методи дослідження та апаратура: аналіз і синтез, класифікація, структурно-функціональний, діяльнісний та структурно-елементний аналіз, функціональний, процесний та ситуаційний підходи, експертні методи, метод анкетування, лінгвістичний підхід, теорія нечітких множин та багатовимірний статистичний аналіз, функціонально-вартісний аналіз, теорія логіки висловлювань, причинно-наслідкових зв’язків, графічний метод, метод теоретичного узагальнення; теоретичні і практичні результати: групування професіоналів і фахівців вітчизняних підприємств машинобудування за готовністю до ДТД з урахуванням факторів її успішності, що характеризуються високим, середнім й низьким рівнем корисності; визначення поняття «процес ДТД», яке найбільш повно відображає сутність ДТД завдяки виділенню її інформативних структурних елементів за функціональним і діяльнісним підходами; класифікація видів ДТД, яка відрізняється повнотою врахованих видів ДТД; концептуальні положення з управління ДТД персоналу, відмінність яких полягає у визначенні: першочергової причини застосування ДТД, а також категорії персоналу та видів ДТД, застосування яких потребують сучасні вітчизняні підприємства машинобудування; змісту оперативного управління ДТД; інтеграційного характеру ДТД; пріоритетності спонукаючої дії змісту й умов ДТД у контексті стимулювання її виконання; методичний підхід до оцінювання готовності професіоналів і фахівців виконувати ДТД, особливістю якого виступає врахування факторів успішності ДТД та наявність аргументованого методичного апарату оцінювання готовності працівників до ДТД; послідовність етапів аналізу доцільності застосування ДТД на підприємстві, яка відрізняється поділом завдань відповідного проекту за участю дистанційних працівників на основні та допоміжні, а також урахуванням результатів аналізу дистанційної спеціалізації ТДП;методичний підхід до управління ДТД, відмінність якого полягає в: урахуванні взаємозв’язку між ситуаційними змінними і персональними диспозиціями дистанційного працівника, що зумовлюють притаманний йому спосіб виконання ДТД при виборі характеристик управлінських впливів, які здійснюються на дистанційного працівника, а також розробці принципового положення щодо визначення тривалості ДТД професіоналів і фахівців з різним рівнем готовності до ДТД; ступінь упровадження: розробки впроваджені в практичну діяльність ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «ХАРП», КП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування»; сфера використання: управління персоналом підприємств машинобудування.
