Об’єкт: посттравматичний синдром каналу зап’ястка. Мета: поліпшення результатів лікування посттравматичного синдрому каналу зап’ястка шляхом удосконалювання схем діагностики та лікування з урахуванням етіопатогенезу захворювання. Методи: загальноклінічні, рентгенологічний, електро¬нейроміографія, сонографія, магнітно-резонансна томографія, статистичний. Автором встановлено, що через 6 і більше місяців після травми дистальних відділів передпліччя та кисті у 18 % хворих розвивається синдром каналу зап’ястка, найбільш частими причинами якого є деформація каналу зап’ястка в результаті не повністю усунутих зсувів кісткових фрагментів і наявності остеофітів (34,9 %), гіпертрофії утримувача згиначів пальців кисті (25,6 %), посттравматичного теносиновіїту згиначів пальців кисті (18,6 %). Встановлено фактори ризику розвинення синдрому каналу зап’ястка в разі травм дистальних відділів верхньої кінцівки, у тому числі високоенергетична травма, переломи двох і більше кісток, відкриті переломи з масивною травмою м'яких тканин, зсув кісткових відламків на відстань більше 50 % діаметра променевої кістки, екстензійний кутовий зсув більше 20°, тривала іммобілізація передпліччя та кисті в положенні долонної флексії. Автором виявлено, що клінічна картина посттравматичного синдрому каналу зап’ястка характеризується превалюванням больових синдромів над розладами чутливості, розповсюдженням суб'єктивних відчуттів за межі зони іннервації серединного нерва, наявністю скарг не тільки в нічний, але й у денний час, а також неможливістю в ряді випадків здійснення провокаційних тестів, що ускладнює діагностику синдрому каналу зап’ястка у хворих у найближчому посттравматичному періоді (до 6 міс), що свідчить про необхідність додаткових методів інструментального дослідження. Автором встановлено, що найбільш інформативним методом при діагностиці посттравматичного синдрому каналу зап’ястка є електронейроміографія, яка дозволяє підтвердити діагноз у 91,7 % випадків. Ультразвукове дослідження інформативне у 71 % випадків, а магнітно-резонансна томографія лише у 40 % хворих. На підставі вивчення результатів застосування цих методів під час діагностики синдрому каналу зап’ястка визначено найбільш інформативні показники, зміна яких є прямою ознакою компресійно-ішемічного ураження серединного нерва, та непрямі ознаки, що визначають провідну причину розвитку внутрішньоканальної гіпертензії. На підставі отриманих даних розроблено діагностичний алгоритм з визначенням необхідних і додаткових методів дослідження. Розроблено та доведено ефективність і переваги нового методу хірургічного лікування посттравматичного синдрому каналу зап’ястка – ретинакулотомії з підгортанням країв розсіченого утримувача згиначів пальців кисті, вивчено безпосередні та віддалені результати хірургічних втручань при цій патології. Розроблено алгоритм діагностики з використанням інформативних клініко-анамнестичних показників і даних інструментальних досліджень, що дозволив виявити СКЗ у 18 % хворих, які перенесли переломи дистальних відділів верхньої кінцівки, через 6 і більше місяців після травми. Диференційована тактика лікування посттравматичного синдрому каналу зап’ястка дозволила досягти хороших результатів у 76,9 % хворих. Результати роботи впроваджено в роботу травматологічних відділень Комунального закладу охорони здоров’я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» і відділення ортопедії та мікрохірургії кисті Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака м. Ужгород, Свалявської центральної районної лікарні, використовуються в навчальному процесі Ужгородського національного університету, а також на кафедрі вертебрології, травматології та анестезіології Харківської медичної академії післядипломної освіти. Розроблено та захищено Патентом України "Спосіб хірургічного ліку¬вання синдрому зап'ястного каналу" (Патент України № 41823 від 10.06.2009), що впроваджено в практичну роботу травматологічних відділень Комунального закладу охорони здоров’я "Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня" і відділення ортопедії та мікрохірургії кисті Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака м. Ужгород. Травматологія та ортопедія.
