Серебрянська І. М. Концептосфера «нежива природа» в мові української прози другої половини ХХ ст.

Об’єкт – мова прозових текстів письменників другої половини ХХ ст. – Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Григорія Тютюнника; мета – визначити специфіку вербалізації та внутрішньої структури концептосфери «нежива природа» й базових концептів, що входять до її складу, з’ясувати їх ролі при аналізі української мовної картини світу, а також виявити залежність мовного вираження концептів від зовнішніх об’єктивних умов і від внутрішніх мовно-літературних умов; методи – описовий метод, метод класифікації, елементи кількісного та компонентного аналізу, метод контекстного аналізу, прийоми порівняльно-зіставлювального аналізу, метод інтроспекції, метод психолінгвістичного експерименту, квантитативна обробка матеріалу; новизна – вперше проводиться комплексне дослідження концептосфери «нежива природа» на матеріалі української прози другої половини ХХ ст., у якому аналізується мовне вираження та внутрішня структура концептосфери й базових концептів, що входять до її складу; результати – визначено розуміння поняття концепт і методологічні засади його дослідження, розроблена власна концепція дослідження, уточнено поняття концептосфера, визначена структура концептосфери «нежива природа» в українській мовній картині світу на матеріалі художніх текстів Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Григорія Тютюнника; проаналізовані засоби мовної репрезентації концептосфери «нежива природа» в прозових творах; описана ядерно-периферійна організація основних її складників; зіставлені кількісний та якісний склад лексичних одиниць-експлікантів концептосфери «нежива природа»; проведено асоціативний експеримент, під час якого простежено динаміку концептів у часі; галузь – когнітивна лінгвістика, лінгвокультурологія, лексична семантика, лінгвістичний аналіз тексту.