Майчик Н. Т. Камерно-вокальна творчість львівських композиторів другої половини ХХ століття: генезис, тенденції розвитку.

У роботі досліджуються історичні, геополітичні та національно-ментальні передумови формування та розбудови жанрової системи камерно-вокальної музики у творчій практиці різних генерацій львівських композиторів другої половини ХХ століття: патріархів - С. Людкевича, В. Барвінського, Р. Сімовича, М. Колесси, Є. Козака, А. Кос-Анатольського, Д. Задора, старшої - І. Майчика, М. Скорика, Б.-Ю. Янівського та середньої - В. Камінського, Ю. Ланюка, О. Козаренка. Дискурс їх доробку дозволив окреслити такі ознаки досліджуваного жанру, як особистісний характер, установка на безпосередній характер спілкування з аудиторією, мобільність невеликих виконавських складів, витонченість емоційної палітри, висока міра деталізації у трактуванні поетичного слова, гнучка реакція на плідні тенденції оновлення сучасного інтонаційного словника, вільний, незаангажований характер композиторської інтенції. Корпус усього створеного у даній жанровій царині поділяється на академічний та естрадно-розважальний напрями. До першого відносяться оновлені взірці старогалицької елегії, солоспіву, романсу, балади, духовної пісні, циклу для голосу і фортепіано; до другого - рок-балада, шлягер, шансон, танцювальна пісня, інтерпретовані у національно-ментальному дусі. Відкритість регіональної традиції назустріч сучасній європейській культурі, нові підходи до актуальних тенденцій академічного та естрадно-розважального мистецтва в опорі на традиції, сформовані класиками, зумовили високу естетичну вартість мистецьких здобутків представників Львівської композиторської школи другої половини ХХ століття, їх широкий суспільний резонанс та затребуваність філармонійною та масовою аудиторією сьогодення. Концертна діяльність видатних співаків сприяє перетворенню камерно-вокальної музики у потужний інструмент популяризації української ідеї у світовому обширі.