Грішанова Ю. В. Особистість і лірика Кароліни Павлової у контексті російської літератури ХІХ століття

Творчість К.К. Павлової (1807-1893) є значним і оригінальним явищем в історії російської літератури ХIХ століття. Її поезія свідчить про непересічну особистість і обдарування авторки, демонструє своєрідність художнього перетворення подій суспільного життя і віддзеркалює процес оновлення ліричних жанрів у російській літературі середини ХIХ століття. Актуальність теми дисертації зумовлена потребою у вивченні особистих і творчих контактів Павлової із письменниками-сучасниками, осягненні жанрових пошуків поетеси і особливостей її поетики. Метою дисертації є вияв своєрідності художнього втілення творчої індивідуальності, громадських і естетичних позицій К.К. Павлової в її ліриці, висвітлення ідейно-естетичної парадигми її стосунків із сучасниками й визначення місця поетеси в російському літературному процесі ХІХ століття. У дисертації особистість і творчість Павлової розглянуто в контексті громадського і літературного руху середини ХІХ століття на основі відтворення всебічної, цілісної і доповненої новими матеріалами картини її особистих і літературних контактів із А. Міцкевичем, Є.А. Баратинським, М.М. Язиковим, О.К. Толстим та ін. До наукового обігу введено листи поетеси, які досі не були предметом розгляду істориків літератури. Уточнено місце Павлової в суспільному й літературному житті свого часу, зокрема, визначено роль салону Павлових у літературному житті середини ХІХ століття. Створено найбільш повний звід мемуарних, епістолярних і художніх матеріалів, що дозволяє сформувати об'єктивний погляд на позицію Павлової з найважливіших суспільних питань (ставлення до слов'янофільства, кріпосного права, історичних шляхів розвитку Росії та ін.). Виявлено художнє новаторство нарису "Двойная жизнь", що полягає у поєднанні в його художній структурі прозових фрагментів і віршованих творів.